Коментар Євангеліє неділі після Воздвиження

Недільний Апостол і євангельський уривок:

Гал. 2,16–20

Браття, 16 довідавшися, що людина оправдується не ділами Закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами Закону; бо ніхто не оправдається ділами Закону. 17 Коли ж, шукаючи оправдання у Христі, виявилося, що й ми самі грішники, — то невже Христос — служитель гріха? Жадним робом! 18 Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, то я себе самого оголошую переступником. 19 Я бо через Закон для Закону вмер, щоб для Бога жити: я — розп’ятий з Христом. 20 Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.

Мк. 8,34–9,1

Сказав Господь: 8,34 Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. 35 Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. 36 Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? 37 Що бо людина може дати взамін за власну душу? 38 Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами. 9,1 І сказав їм: Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності.

Контекст: Літургійні читання неділі по Воздвиженні пригадують нам, що необхідно було, щоб Ісус Христос помер на хресті за наші гріхи. Цією правдою треба нам жити, навіть попри несприйняття її через світ. З одного боку Господь говорить, що «хто візьме на себе хрест свій і йде слідом» за Ним, той спасе свою душу (див. Мк. 8,34–35). Перед тим Він чітко вказує шлях, яким має піти: «Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й відцураються його старші, первосвященики та книжники, буде він убитий, по трьох же днях воскресне» (Мк. 8,31). Також апостол Павло навчає, «що людина оправдується […] через віру в Ісуса Христа, […] який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2,16.20). Тому й визнає: «я — розп’ятий з Христом» (Гал. 2,19).

З другого боку Ісус вказує на протистояння й застерігає: «Хто буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий» (Мк. 8,38). Також Він картає Петра за спробу відтягнути Його від спасенного наміру померти за гріхи (див. Мк. 8,32–33). Подібно й апостол Павло, безпосередньо перед нашим уривком, пригадує, як колись гостро скритикував Петра за його «лицемірство». Було це в Антіохії, коли верховний Апостол, зважаючи на новоприбулих сюди християн-юдеїв, раптово припинив застільне спілкування з місцевими християнами-неюдеями (див. Гал. 2,11–14). У цей спосіб, він, не хотячи, дав іншим зрозуміти, що, мовляв, надалі діють усі ритуальні приписи Закону Мойсея, включно з обрізанням. А це було б запереченням євангельської правди, яку Павло так жертвенно відстоював, що християни-неюдеї звільнені з дотримування ритуальних приписів Тори (Закону) (див. Гал. 2,2–5). Та не тільки вони, але й християни-юдеї, «бо ніхто не оправдається ділами Закону» (Гал. 2,16).

Якраз це є вирішальним для цілого християнського життя, «бо коли Законом оправдання, то тоді Христос умер даремно» (Гал. 2,21). Тому й неможливо знову привертати обов’язок обрізання, як цього домагалися «облудні брати влазні, які крадькома пролізли» (Гал. 2,4). Щоб виявити згубність їхнього мислення, апостол Павло веде думку послідовно аж до кінця. Його теоретичний аргумент можна перекласти ось такими словами: «Якщо нас, які шукаємо оправдання через Христа [а не через діла Закону], вважають грішниками, то тоді й Христа довелося б вважати служителем гріха. А це неможливо» (власний переклад, див. Гал. 2,17). І додає: «Бо якщо я знову відбудовую те, що зруйнував був [тобто: якщо я, всупереч власній науці, визнаю, що Закон і обрізання таки надалі зобов’язують], то я себе самого оголошую переступником [Закону]» (Гал 2,18), що вже само в собі є недоречним. Ба більше, таке твердження означало б зраду Євангелія й відпадіння від Христа (див. Гал. 1,6–9).

Керигма: Також і сьогодні є «облудні брати влазні», які заперечують конечність хресної смерти Ісуса Христа. Ці люди відкидають правду про первородний гріх і зранення ним усіх нас, які до первородного добавляємо ще й наші особисті гріхи. Звернім увагу, однак, що якщо нема гріха, «то тоді Христос умер даремно». Ми однак, керуючись Євангелієм, не боїмося визнавати гіркої правди про гріх, тому що маємо на нього ефективний засіб: Хрещення і Сповідь. Ці дві Тайни усувають смертний гріх каянника ціною Крови, яку Ісус пролляв за нас на чесному і животворному Хресті. Його нині підносимо і цілуємо «з радістю й острахом: з острахом задля гріха, як недостойні; з радістю ж — заради спасіння, яке світові подає розп’ятий на ньому Христос Бог, що має велику милість» (стихира на утрені Воздвиження).

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

2 жовтня «Наша ціль — осягнути богоподібність», — владика Богдан у Мюнхені 3 вересня «Бог створив людину з любові і для любові», — владика Богдан 29 серпня Коментар на Євангеліє XV неділі після П'ятидесятниці