Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#ДорогоюНадії: 5. Авраам: надіятися проти надії
23 жовтня 2025
У п’ятому духовному роздумі з серії «Дорогою Надії» апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії владика Богдан Дзюрах звертається до постаті Авраама — «батька віруючих» і, водночас, «батька тих, хто надіється». На прикладі його життєвого шляху архиєрей роздумує над тим, що означає справжня надія: довіряти Божим обітницям навіть тоді, коли обставини випробовують віру.
Авраама традиція Церкви, натхненна Святим Писанням, називає «батьком віруючих». Його з таким самим правом можна було б назвати і «батьком тих, хто надіється».
Він, уже в досить похилому віці (мав 75 років), отримує Божий поклик: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні і з дому батька твого в край, що його Я тобі покажу», — а з цим покликом Господь також поєднує обітницю: «А Я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням» (Бут. 12, 1–2).
У покликові Бога криється запрошення, скероване до Авраама: не покладати своїх надій і сподівань на земну дійсність — рідну землю, родину, друзів чи знайомих, а виключно на Бога і Його обітниці. Велич і мудрість Авраама полягала в тому, що він довірився Богові й вирушив у дорогу. Роки минали, проте найголовніша обітниця — про потомство — не здійснювалася. Тож Авраам вступає в діалог із Богом, і в його голосі можна вловити нотку сумніву чи навіть докору: «Ось ти не дав мені потомства, і хтось ізо слуг мого дому стане моїм спадкоємцем».
Господь у відповідь не тільки поновлює Свою обітницю, а й підтверджує її важливим знаком: «Не він буде твоїм спадкоємцем, а те, що вийде з твого лона, буде твоїм спадкоємцем. І вивів він його надвір і мовив: Глянь же на небо і злічи зорі, коли можеш їх злічити! І сказав до нього: Таке буде твоє потомство» (Бут. 15, 3–5).
Вражає щирість Авраама, який ділиться з Богом своїми переживаннями та сумнівами. Надія не виключає сумнівів, тривоги чи страху, проте вона йде з цими думками і почуттями до Бога і від Нього очікує світла розуміння та сили рухатися далі. Підсумком спілкування з Богом у правді та щирості є укріплення Авраама у вірі: «І повірив (Аврам) Господеві, й Він зарахував йому те за праведність» (Бут. 15, 6).
У цій історії важливо зауважити, що коли Авраам починає сумніватися й вагатися в Божих обітницях, Господь скеровує його погляд до зір, до неба. Своїм словом Він підтверджує незмінність Своїх обітниць та утверджує Авраама в беззастережному довір’ї до почутого і прийнятого Слова Божого.
Нам варто вчитися також підносити очі до неба, щоб не зневірюватися і не втрачати надії навіть посеред найтемнішої ночі.
Можливо, досвідом прабатька Авраама надихнулася наша незабутня Леся Українка, коли писала свій славний вірш «Contra spem spero», у якому думкам непевності, тривоги й страху протиставляла внутрішню рішучість і надію попри все:
… В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей. Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
Молімося, щоб бути вірними дітьми прабатька Авраама, наслідуючи його віру та безмежне уповання на Божу силу, щоб під покровом Богородиці ми також могли ставати непохитними у вірі та надії.
Молитва
Господи, Боже наш, Ти закликаєш нас іти за Твоїм покликом, щоб крокувати у вірі за Тобою. Допоможи нам довіряти Твоєму Слову, навіть тоді, коли навколо панує темрява і непевність. Богородице, Діво, Ти, що відповіла Богові: «Нехай зі мною станеться за Твоїм словом», Ти вірила, як Авраам, і вірно йшла за Божим покликом аж до кінця. Провадь і нас дорогою послуху та довіри, і навчи нас вірити, сподіватися і любити в усіх обставинах нашого життя.
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
