Історія Греко-Католицької Церкви в Німеччині
Українська еміграція до Німеччини
Організована душпастирська опіка українців-католиків візантійського обряду в Німеччині почалася з початком XX століття. Число українців становило тоді правдоподібно біля 50 тис. людей. Це були втікачі з Галичини, які через дискримінаційну національну політику новоствореної Польської Республіки, залишили свій край. Також студенти і сезонові робітники, які тимчасово шукали притулок в Німеччині, входили до числа української спільноти. Оселилися вони на Сльонзьких частинах, або в Бремені, Гамбурзі і країнах Райнлянду. Вони володіли досить добре німецькою мовою, адже ж Галичина належала більше століття до Габсбурзької монархії.
У 1930–33 роках жорстока сталінська колективізація спричинила голодну смерть біля семи мільйонам українського населення. Деяким вдалася втеча до інших країн. Таким чином починаючи від 30-их років постійно приїжджали українські студенти-богослови, які вчилися у колегії Св. Андрія в Мюнхені, засновану тодішнім кардиналом М. Фаульгабер. (Один з тих студентів був Ізидор Борецький, пізніший єпископ в Торонті).
Підчас Другої світової війни число українців в Німеччині зросло до двох мільйонів, більшість яких були втікачами від большовицької системи. В 1945 році в Берліні жило близько 5000 українців.
Заснування Апостольського екзархату
В 1927 році слуга Божий Андрей Шептицький створив душпастирський деканат для українців-католиків в Берліні, в якому працював з самого початку о. д-р Петро Вергун, якого проголошено в 2001 році блаженним. Апостольська столиця призначила о. Петра в 1940 р. на Апостольського візитатора і адміністратора для українців-католиків в Німеччині. Підчас його урядування душпастирювали десять священників. 22 червня 1945 року більшовики заарештували і заслали його на примусову працю в Красноярський край в Сибірі, де він помер 7 лютого 1957 року.
Його наступником став з 12 жовтня 1945 року о. Микола Вояковський, як заступник керівника Апостольської візитатури. Пізніше для новоупорядкування українського душпастирства за кордоном Папа Пій ХІІ назначив Кир Івана Бучка на Апостольського візитатора в Західній Європі і водночас на керівника душпастирства для українців-католиків візантійського обряду. Його заступником і генеральним Вікарієм на території Німеччини став о. прелат Петро Голинський.
У післявоєнний час більшовики, під покровом назви репатріації, намовляли або примушували українців вертатися до свого краю. Після повернення майже всі вони були заарештовані та звинувачені в колаборації з німецькими націоналістами. Більшість з них були засуджені до примусової роботи в Сибірі, а деякі навіть до смертної кари. Тому багато українців вирішили виїжджати до Америки, Австралії або в Аргентину.
У Німеччині залишилися тоді близько 60 тис. католицьких і православних українців. З метою їхньої душпастирської опіки були створені душпастирства, які і становлять фундаменти сьогоднішньої душпастирської структури.
В 1958 році Німецька єпископська конференція прийняла рішення надати фінансову підтримку для українського душпастирства та надати душпастирям на парафіях відповідну зарплату.
17 квітня 1959 року Папа Іван ХХІІІ створив і проголосив своїм Декретом Апостольський екзархат для українців-католиків візантійського обряду в Німеччині. Екзархат отримав власну юрисдикцію з безпосередньою підпорядкованістю Святішому Отцеві, аналогічно до Апостольського вікаріяту в латинській Церкві.
Першим Екзархом став тодішній канцлер української Митрополії у Філядельфії, США, д-р Платон Корниляк. Єпископські свячення відбулися 7 липня 1959 року.
Зв’язок з Українською Греко-католицькою Церквою в Україні
Зберегти своє існування змогла Греко-Католицька Церква в Україні також завдяки тому, що українська діаспора у великій мірі допомагала їй, як духовно, так і через активну політичну підтримку. Тут готувалась і видавалась християнська література, газети, транслювалися радіопередачі. Все робилося для того, щоб підтримати зв’язок зі своїм народом та Церквою, які знаходились за залізною заслоною. Українська діаспора жила і міцніла, бо це велике і справедливе завдання зміцнювало почуття приналежності до власного народу. Після розвалу совєтського режиму та виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля Апостольська екзархія, як частинка цієї Церкви, дальше виконує завдання.
Мета і завдання Апостольської екзархії
Особливе завдання Апостольської екзархії полягає сьогодні в тому, щоб служити і опікуватися тими українцями, які живуть в Німеччині та Скандинавії. Чисельність українців, які живуть тут на поселеннях, збільшилося через нову хвилю еміграції українців, які також шукають притулок та опіку в українському суспільстві на поселеннях в Німеччині. Важливе завдання Апостольської екзархії полягає також в тому, щоб знайти контакт до тих українців, які до тепер не належали до Церкви, з огляду на їх минуле в атеїстичному суспільстві совєтського соціалізму, або перестали ходити до церкви через різні причини. Їм треба передати християнську орієнтацію, чуття приналежності до свого рідного і тим самим дати їм можливість почувати себе повноцінними християнами та українцями.
Приближення України до Західної Європи — це також один аспект праці Апостольської екзархії. Почерез розширення Європейської спільноти Німеччина набирає більшого впливу й на суспільство в Україні. Зближення тих двох народів — ця мета включає не тільки релігійні, але й культурні і соціальні поля співпраці.
З екуменічної сторони Українська Греко-католицька Церква шукає контакт з іншими Церквами візантійського обряду. Братерство Східних Церков та їх мирне співіснування — це вклад кожного християнина до єдності, якої всі так прагнуть.
Українське душпастирство отримує велику допомогу з боку Німецької єпископської конференції, яка підтримує працю, її цілеспрямування та установи Апостольської екзархії. А благодійний фонд St. Ansgarwerk в значній мірі підтримує українські душпастирства візантійського обряду в Скандинавських країнах.
Духовенство Апостольскої екзархії служить для своїх вірних у більш ніж 40-а місцях, які розкидані по цілій території Німеччини. Постійні Архиєрейські візитації скріплюють співпрацю з душпастирями. Організуються прощі та зустрічі, в яких беруть участь наші старші члени та молодь. Це поглиблює релігійне життя в рідному обряді та будує спільноту. У суботніх та додаткових школах священники та вчителі, українські монахині Сестри служебниці Непорочної Діви Марії навчають основ катехизму і плекають знання української мови та культури.
Адміністрація Екзархії
Юрисдикція Апостольської екзархії сягає всю територію Німеччини. З 1984 року прилучено й Скандинавію до її опіки. Всі греко-католицькі священники і вірні на цій території підлягають виключно під юрисдикцію Апостольського екзарха, який на підставі постанов Другого Ватиканського собору є дійсним членом Німецької єпископської конференції.
Осідок Апостольської екзархії знаходиться в Мюнхені, де споруджено в 70-х роках власний катедральний Собор «Покрова Пресвятої Богородиці і св. Андрія Первозванного». Церква збудована в скромному модерному стилі, дотримуючись приписів візантійської стилю будови церкви. Інтер’єр храму прикрашають мистецькі твори славного іконописця С. Гординського. На даний час існують в Німеччині чотири деканати. Щоб опікуватися вірними, та щоб дати змогу для вірних принаймі раз у тиждень взяти участь в Літургії, священники змушені долати чималі відстані.
Крім того діють тут також різні українські об’єднання і організації, особливо харитативні і наукові установи, як Український Вільний Університет та дім товариства «Рідна школа», чи товариство «Україна».
Апосольська екзархія видає церковну газету «Християнський голос», який виходить з 1949 року.
Апостольський екзарх
В період з 1996 по 2000 роки, на зарядження Апостольської Столиці, Апостольським екзархатом у Німеччині й Скандинавії провадив владика Михаїл Гринчишин.
У 2001 році Апостольським адміністратором Екзархату став о. Петро Крик, який був Апостольським адміністратором Вроцлавсько-Ґданської єпархії УГКЦ в Польщі. 4 лютого 2001 року відбулася урочиста єпископська хіротонія владики Петра. На своєму гербі єпископ вибрав клич: «Ось поставив як дар перед тобою відкриті двері».
Під опікою владики та з його благословенням старається духовенство екзархату прислухатися до нових імпульсів, які дає життя українського суспільства тут на поселенні, щоб збудувати та поглибити душпастирську працю і тим самим знайти належні відповіді на запити сьогодення.
У четвер, 18 лютого 2021 року, у Ватикані повідомлено про те, що Папа Франциск прийняв зречення владики Петра Крика, титулярного єпископа Кастрамартійського, з уряду Апостольського екзарха для українців візантійського обряду, що проживають у Німеччині та Скандинавії.
Водночас, повідомляється про те, що Святіший Отець призначив Апостольським екзархом для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії владику Богдана Дзюраха, ЧНІ, титулярного єпископа Ваґадського, дотеперішнього куріального єпископа Курії Верховного Архиєпископа та Секретаря Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви.
Чин введення на престіл (інтронізація) Апостольського екзархату відбувся 18 квітня 2021 року у катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці у м. Мюнхені за участі Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава. Під час цієї історичної події новопоставлений екзарх владика Богдан Дзюрах представив свою візію свого майбутнього душпастирського служіння. «Я так бажаю, щоб наша Церква на теренах Екзархату була люблячою Матір’ю для всіх без винятку людей, а ми усі — щоб щораз більше зростали і відновлялися в любові […]. А нині хочу вислати вам коротке повідомлення, коротке „смс“, утворене з перших літер трьох слів, в яких бажаю вкласти моє бачення перших кроків у цьому новому періоді свого життя: отож, моє „смс“ — повідомлення — це Слухати-Молитися-Служити», — зазначив новий архипастир Апостольського екзархату владика Богдан Дзюрах.
Символіка та значення герба Екзархату
Опис герба
У золотому полі синій Андріївський (косий) хрест, поверх якого зображена Богородиця із золотим німбом навколо голови, у синій туніці та червоному мафорії, зі срібною/білою хусткою-покровом у руках. У червоній главі герба — 6 золотих рівносторонніх хрестів у два ряди — 4:2.
Відповідно до усталеної системи, щит увінчано золотою митрою з червоним підкладом і розміщено на покладених навхрест золотих процесійному хресті та єпископському жезлі, внизу — панагія.
Пояснення герба
Покрова та косий (Андріївський) хрест, що є символом Св. Андрія, вказують на посвяту основного храму екзархату — катедрального Собору Покрову Пресвятої Богородиці та св. ап. Андрія Первозванного. Поєднання синього і жовтого кольорів підкреслюють нерозривний зв’язок з Україною. Хрести у главі герба умовно означають 6 країн, на територію яких поширюється юрисдикція екзархату: Німеччина, Данія, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Ісландія. Символ хреста є найбільш спільним для усіх 6 країн, вживається в їхніх сучасних або в історичних символах, усі вони з переважно християнським населенням. З двох кольорів — золотого та червоного, які використані у зображенні хрестів, як мінімум один присутній на національних прапорах або гербах згаданих держав.
Єпископська митра, жезл, процесійний хрест і панагія вказують, що це герб церковної територіальної одиниці — Екзархату.
Таким чином у гербі Апостольського Екзархату підкреслено приналежність Екзархату до Української Греко-Католицької Церкви, його територіальне охоплення та основний храм.
З історії катедрального храму
Осідок Апостольського екзархату знаходиться в Мюнхені, де споруджено в 1970-их роках власний катедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці і Св. Андрія Первозванного. Церква збудована в скромному модерному стилі конструктивізму, дотримуючись приписів візантійської стилю будови церкви. Інтер’єр храму прикрашають мистецькі твори славного іконописця Святослава Гординського. Окрім цього, у храмі зберігається мощі блаженного священномученика Петра Вергуна, який був Апостольським візитатором з правами адміністратора для українців-католиків в Німеччині.