Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#ДорогоюНадії: 7. Мойсей: надія, яка кличе і укріплює
25 жовтня 2025
Владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців у Німеччині та Скандинавії, продовжує серію духовних роздумів «Дорогою Надії», присвячену пошуку Божої присутності у щоденному житті. У своєму сьомому роздумі архиєрей звертається до постаті Мойсея — людини, через яку Господь відкрив силу надії, що народжується навіть серед страху, утисків і невпевненості. Через біблійну історію визволення Ізраїлю владика Богдан роздумує над тим, як Бог формує серце людини, навчаючи довіри, терпіння і готовності виконувати Його волю — навіть тоді, коли власні плани зазнають краху.
Мойсей — ще через досвід власного порятунку в обставинах, коли від фараона вийшов наказ вбивати серед євреїв усіх новонароджених дітей чоловічої статі, (пор. Вих. 2), — став носієм надії для свого народу. Справді, народження дитини в умовах утисків і вбивств само по собі вже є знаком великої надії та перемоги життя над смертю.
Отримавши ім’я «Мойсей», що дослівно означає: «той, кого витягли (з води)», майбутній провідник євреїв у власній особі стає пророчим знаком порятунку всього народу, коли Бог могутньою десницею переведе його по дну Червоного моря, «як по сухому», в той час як фараонове озброєне військо затоне у безодні вод (пор. Вих. 14).
Ставши дорослим, Мойсей, вирішує проявити ініціативу і діяти на власний розсуд: убиває єгиптянина, котрий знущався над євреєм, щоб таким чином переконати народ до свого плану і повести його за собою. Згадуючи про це, святий Стефан пояснюватиме його дії так: «Гадав бо, що брати його зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли» (Діян. 7, 25). Народ не зрозумів його дій, не оцінив його відваги і не підтримав його зусилля… Втім, здається, і Бог не поспішив підписатися під сценарієм, який написав своєю людською рукою майбутній провідник Ізраїлю.
Мойсей зазнає першої поразки та розчарування і змушений рятувати вже не народ, а самого себе — втечею світ за очі, у далекий мідіянський край (пор. Вих. 2, 15). Подібно як народ потребуватиме ще часу, щоб дозрівати до свободи, Мойсей також потребуватиме аж 40 років, щоб вчитися відчитувати Божі задуми і Божий план для себе і народу та покладатися у своїх діях виключно на Бога, а не на власні сили, хист і розрахунок.
Ключовим у цій науці стане його зустріч віч-на-віч із Богом в неопалимій купині і запевнення Бога: «Іди, бо я буду з тобою» (пор. Вих. 3, 10–12). Ця зустріч утвердить його в довірі до Всевишнього й дасть силу покинути свої страхи, вагання, побоювання і непевність. Хтось влучно зауважив: Бог не обирає гідних, але робить гідними тих, кого обирає — гідними і здатними втілювати Його волю та бути знаком надії для свого народу.
Молитва
Господи, Боже надії, Ти врятував Мойсея з вод Нілу, щоб він став знаком надії для свого народу. Ти об’явив себе йому в неопалимій купині, щоб показати, що навіть у пустелі є життя. Навчи й нас бути відкритими до Твого Слова та довіряти Тобі беззастережно, навіть тоді, коли не бачимо дороги. Пресвята Богородице, Мати надії, будь нашою провідницею на пустині нашого життя і допоможи нам стали носіями Божої надії для нашого народу. Амінь.
