Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#ДорогоюНадії: 9. Ісус Навин: вдячність людям, надія — виключно на Бога
27 жовтня 2025
Апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії владика Богдан Дзюрах у своєму дев’ятому духовному роздумі зі серії «Дорогою Надії» пригадує вірним, що справжня надія людини має ґрунтуватися не на людських провідниках, а на самому Бозі. Роздумуючи над постатями Мойсея та Ісуса Навина, архиєрей підкреслює: Господь є тим, хто провадить свій народ упродовж усієї історії спасіння, залишаючись поруч навіть тоді, коли змінюються обставини та люди.
Після смерті Мойсея народ мав усі підстави почуватися розгубленим і осиротілим. Втім, Господь дає зрозуміти: надію слід покладати не на людей — навіть таких визначних і непересічних, як Мойсей, — а виключно на Нього.
Той, хто покликав Мойсея, тепер кличе іншого слугу — Ісуса Навина, якому доручено завершити місію, розпочату Мойсеєм. Боже діло, щоправда, зазвичай звершується за співучасті людей, але воно завжди залишається Божим ділом. Бог — Творець і Владика людської історії, передусім — історії спасіння.
Усе Святе Письмо пригадує цю суттєву істину: хоч дійових осіб в історії людства чимало, задум спасіння походить від Господа Бога, і саме Він є рушієм історії. Святий Павло висловлює це просто і влучно: «Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив. Тому ні той, хто садив, ні той, хто поливав — ніщо, а лише Бог, що зрощує» (1 Кор. 3, 6).
Цю ключову і вирішальну роль Господа в історії народу добре розумів Мойсей, тому казав до Нього: «Коли не йтимеш Ти сам особисто, то й не виводь нас звідси» (Вих. 33, 15). Тепер Ісус Навин скеровує увагу народу на присутність Бога серед них — як на орієнтир і запоруку вдалої мандрівки до цілі: «Як побачите кивот завіту Господа, Бога вашого, та священиків-левітів, що несуть його, рушайте з вашого місця й ідіть слідом за ним… Таким робом знатимете дорогу, якою маєте простувати: бо цією дорогою ви ще ніколи не ходили» (Іс. Нав. 3, 3–4).
Сам Ісус Навин черпатиме силу й відвагу не просто зі слів, які повторюються кілька разів на початку книги, що носить його ім’я: «Будь мужнім і хоробрим» (пор. Іс. Нав. 1, 6.7.9), а тому, що ці слова походять від Бога, який запевнив його: «Як був Я з Мойсеєм, так буду і з тобою; Я не полишу тебе і не покину» (Іс. Нав. 1, 5).
Ось джерело справжньої й непохитної надії: присутність Господа у нашому житті, Його вірність і непомильне слово Його обітниці.
Молитва
Господи, Ти ніколи не покидаєш нас напризволяще на нашому життєвому шляху. Як Ти супроводжував Ісуса Навина і Твій народ, так веди й нас до Землі Твоєї обітниці — до Царства миру, справедливості і повноти життя. Богородице, наша Провіднице в дорозі, Ти мужньо і відважно крокувала дорогою віри. Візьми нас під свою опіку і провадь до цілі нашої життєвої мандрівки — до небесного Єрусалиму, що сяє світлом вічного життя. Амінь.
