Коментар на Євангеліє 14-ої неділі по Зісланні Святого Духа

2 Коринтян 1,21–2,4:

21. Браття, той, хто утверджує нас з вами у Христі і хто помазав нас, то Бог,22. який поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа. 23. Я ж призиваю Бога на мою душу, що я, щадячи вас, не прийшов більш у Коринт. 24. Не наче б ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати вам на радість; бо ви щодо віри стоїте твердо. 1. Я постановив не приходити до вас знов у смутку; 2. бо коли я вам завдаю смутку, хто мене розважить, як не той, що зазнає від мене смутку? 3. Написав я, отже, щоб, коли прийду, не мати смутку від тих, від кого мені належалася б радість; бо я відносно вас певний, що моя радість — радість усіх вас. 4. З великого бо горя та туги серця писав я вам, і крізь ревні сльози, не щоб ви сумували, але щоб знали мою любов до вас надмірну.

Євангеліє від Матея 22,1–14:

1. Сказав Господь притчу оцю: 2. Царство небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. 3. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. 4. Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: — Скажіть запрошеним: ось я зготував обід мій, зарізано волів та годовану худобу, все готове, ідіть на весілля. 5. Та вони ним знехтували й пішли геть, хто на власне поле, хто до свого крамарства; 6. інші ж, схопивши слуг, знущалися з них і вбили. 7. Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило. 8. Тоді він мовив своїм слугам: Обід готовий, але запрошені були негідні. 9. Підіть, отже, на роздоріжжя, і кого лише здибаєте, кличте на весілля. 10. Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали, і злих і добрих, так що весільна світлиця була повна гостей. 11. Як же ввійшов цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, 12. і сказав до нього: — Як ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? 13. Той мовчав. Тоді цар промовив до слуг: Зв’яжіть йому ноги й руки й киньте геть у темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів. 14. Багато бо покликаних, але мало вибраних.

Дорогі у Христі, на початку нового церковного року, котрий цьогоріч є особливим через намагання усунути розбіжності «традиційного» календаря та об’єднати вірних Церков великої частини християнства, подивімося пильніше навколо нас, задумаймося ким ми є і як нас сприймає світ. Статистичні дані свідчать, що релігійність Європи переживає в останні десятиліття великі переміни, особливо історично закорінене тут християнство. Однак, навіть, попри офіційний вихід сотень тисяч вірних із Католицької та Протестантських Церков в останні роки, 60,1 % населення п’ятдесяти країн Європи надалі називають християнство своєю релігією. Статистика свідчить з одного боку про позитивні тенденції, що Христос залишається важливим аспектом ідентичності більшості європейців. З іншого боку насторожує — релігія набуває суб’єктивних рис, не в останню чергу через розчарування у християнській спільноті.

Ніби передбачаючи особливість теперішніх подій, слово Євангелія та апостольське навчання сьогоднішньої неділі має на меті саме укріпити нашу спільноту Христової віри — покликаних і об’єднаних благодаттю і жертвою Сина Божого. Однак, одразу вражає факт, що наче паралельно до сьогодення, апостолом Павлом згадуються неоднозначності у церковній спільноті Коринту. Більше того, вони ведуть до смутку апостола та наведення богословських аргументів з метою упімнення.

Можемо собі також пригадати тон 1 листа до тієї ж громади у Коринті, де на завершення богословської частини листа ап. Павло радикально наголошує громаді дотримуватися Євангелія: «таким, як я вам проповідував, інакше ви увірували надаремне» (1 Кор 15,1–2). Попри свою фізичну відсутність та віддаленість від Коринту, св. Павло наголошує на спільності об’єднуючих дарів у Христі. 2 Кор 1,21 наголошує, що саме Бог утверджує вірних, як і самого апостола та його співробітників, у спільноті Христа. Отже, не з власної волі ап. Павла, не лише через укладені на той момент спільнотні структури.

Виразною дією і волею Бога є утвердження у вірі в Христа. Відтак ап. Павло пов’язує із цим теж твердження, що Творець є тим, хто «помазав». Оце «помазання» від Бога може сприйнятися нами, як простий старозавітній термін, однак дійсність тогочасного християнства апостольської доби, в тому числі вже ранніх років ап. Павла, свідчить про інше. Однією із перших поширених назв послідовників Христа, котра залишилася актуальна до сьогоднішнього дня, є «християни». У тексті Діянь Апостолів 11,26 читаємо: «І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів».

«Християни» — такою ж залишається назва нашої віри протягом двох тисяч років. Яке ж окреслення лягло в її основу? Очевидно, віра в Ісуса «Христа». Оцей атрибут не був ніколи Його прізвищем чи якоюсь власною назвою. «Христос» — це термін, котрий відображає суть Його служіння і одночасно покликання. Граматично походить назві від дієслова «храо» — помазувати. Дванадцять апостолів стали першими, які вбачали в Ісусі з Назарету особливе помазання Богом та, врешті, і самого помазуючого Бога, котрий кличе всіх до наслідування. Саме це визнання віри і стало їх першим ісповіданням віри апостолів (див. вираз: «Ти — Христос» у Мт 16,16; Мк 8,29; Лк 9,20). Відтак і саму спільноту послідовників Ісуса, які сповідували віру у Помазаного і Помазуючого дарами Духа Святого, стали називати «християнами».

Як важливо є берегти і помножувати отримані дари помазання та дар Духа Божого! Слово Євангелія застерігає нас сьогодні, як вибрану і покликану спільноту, щоб жоден з нас не заплямився надмірно клопотами і цінностями цього світу. Чи так я і ми живемо спробуймо дати собі відповідь сьогодні, на початку Нового і особливого року для християнства, як спільноти.

о. д-р Петро Терлецький,
адміністратор душпастирств м. Ґьотінґен та Брауншвайґ

Дивіться також

24 листопада Коментар на Євангеліє XXVII неділі після П'ятидесятниці 14 листопада Коментар на Євангеліє XXVI неділі після П’ятидесятниці 14 листопада Коментар на Євангеліє XXIV неділі після П’ятидесятниці