Коментар на Євангеліє 19-ої неділі після П’ятидесятниці

Недільний Апостол і євангельський уривок:

2 Кор. 11,31–12,9

Браття! 31 Бог і Отець Господа Ісуса, — благословен вовіки! — знає, що я не говорю неправди. 32 В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити;33 та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук. 12,1 Чи треба хвалитися? Воно й не личить, але я таки приступлю до видінь та до об’явлення Господа. 2 Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, — чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає, — був він узятий аж до третього неба. 3 І знаю, що той чоловік — чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, — 4 був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити. 5 Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. 6 А коли я захочу хвалитися, я не буду безумний, бо скажу правду; але я стримуюся, щоб про мене хтось не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. 7 А щоб я не загордів надмірно висотою об’явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. 8 Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, 9 та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі.» Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала.

Лк. 6,31–36

Сказав Господь: 31 І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. 32 Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. 33 І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. 34 І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. 35 Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. 36 Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

Мікроконтекст: На перший погляд, нинішні читання відрізняються одне від одного. Бо коли Христос каже приймати своїм слухачам кривди і погорди, апостол Павло, немовби всупереч цьому, хвалиться «висотою об’явлень». Однак прочитавши кілька стишків попереду, ми можемо побачити й подібності між нашими двома текстами. Наприклад Ісус говорить: «Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу» (Лк. 6,29), а святий Павло визнає: «дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя» (2 Кор. 12,7). Що конкретно апостол має тут на увазі — невідомо, але йому напевно йдеться про терпіння, яке походить ззовні, мабуть переслідування з боку фальшивих «архиапостолів» (див. 2 Кор. 11,5). Підтвердженням цього може бути факт, що вжитий на цьому місці вислів «посланець сатани» (гр. áнгелос сатанá) нагадує попередню думку апостола: «Оті бо — то апостоли неправдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових. Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведности» (2 Кор. 11,13–15).

Макроконтекст: Подібність між посланням до корінтян і Євангелієм видно також у перебізі страстей Христових. Ісус тричі молиться в Гетсиманському саду, щоб Отець Небесний забрав від Нього чашу грядущих терпінь (див. Мт. 26,39–44), що дуже нагадує визнання апостола Павла: «Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився». Окрім цього Ісус зазнає удару по обличчю від слуги первосвященика Анни (див. Йо. 18,22), засвідчуючи ділом процитовану вище науку (див. Лк. 6,29) і даючи приклад для апостола у його численних переслідуваннях: «Його ж розп’ято з-за немочі, але він живе з Божої сили. Та й ми, хоч і немічні в ньому, однак будемо з ним жити з Божої сили супроти вас» (2 Кор. 13,4). Тим-то спільність з Сином Божим у Його людських терпіннях і немочі є для святого Павла джерелом кріпости, про що він і пише: «Тому я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках, переслідуваннях та скорботах Христа ради; бо коли я немічний, тоді я міцний» (2 Кор. 12,10). «Бо», як каже сам Господь, «моя сила виявляється в безсиллі» (2 Кор. 12,9).

Керигма: З цього випливає, що відважне приймання зневаг та любов до ворогів можливі для тих, які єднають свої терпіння з Христовими. Тож роздумуймо часто про ці животворящі Страсті, особливо коли беремо участь у Божественній Літургії, яка є безкровним відновленням жертви Ісуса Христа. Нехай Пресвята Богородиця, яка співстраждала під хрестом свого Сина, допоможе нам немічним у цьому. Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

3 грудня Владика Богдан: «Храм — це школа любові, місце присутності живого Бога» 24 листопада Коментар на Євангеліє XXVII неділі після П'ятидесятниці 18 листопада «Де людина забуває про Бога, там вона неминуче забуває і про ближнього», — владика Богдан до українців у Маннгаймі