Коментар на Євангеліє 21-ої неділі після Зіслання Святого Духа

Лист ап. Пала до Галатів 2,16–20:

16. Браття, довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, але вірою в Ісуса Христа, ми увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону, бо ділами закону не оправдається ніхто. 17. Коли, отже, шукаючи оправдання у Христі, показалося, що й ми самі грішники, невже тоді Христос — служитель гріха? Не бути цьому! 18. Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, я сам себе визнаю переступником. 19. Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я з Христом розп’ятий. 20. Живу вже не я, а живе у мені Христос. А що живу тепер у тілі то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.

Євангеліє від Луки 8,5–15:

Сказав Господь притчу оцю: 5. Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Нарешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, вродило сторицею. Кажучи це, Ісус голосно мовив: Хто має вуха слухати, хай слухає. 9. Учні його спитали, що значить ця притча. Він сказав їм: 10. Вам дано розуміти тайни царства Божого, іншим же у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли. 11. Ось що значить ця притча. Зерно — це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і бере геть з їх серця слово, щоб вони не увірували й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що слухають і з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують до часу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що, вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх заглушають, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на добрій землі, це ті, що, чуючи добрим і щирим серцем слово, держать його і дають плід у терпеливості.

Слухаючи слова сьогоднішнього воскресного Євангелія, мимоволі згадується інший уривок Нового Завіту, читання котрого пов’язане з особливим переживанням. Хто з віруючих не пам’ятає нічної Літургії перед святом Пасхи? Осягається вершина довгих молитовних зусиль і переживань Великого посту, світло Воскресіння пробиває із першими сонячними променями темряву гріха та ночі цього світу. І виключно у цю ніч на Літургії читається вступ Євангелія від Івана: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог… Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього… «(Ів 1,1.3).

Тоді, як і сьогодні, ми чуємо Євангеліє про Слово Боже, Його сутність та дію. У нашому людському сприйнятті значення «слово» означає висловлене поняття, акустичний звук, як плід роздумів над чимось. Слово є виявом осмисленності особою певного явища, однак саме у собі воно залишається лише виразом. Натомість тексти Святого Письма як Старого, так і Нового Завіту неодноразово наголошують, що «слово» — є пов’язане живе і дієве. Воно має здатність матеріалізуватися і матеріалізовувати Божу волю у фізичному світі, тому не є просто риторичним звучанням. На відміну від слова людини, Слово Бога нерозривно пов’язано із Його дією у світі. Вже у Старому Завіті пророк Ісая пише: «Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб тому, хто їсть. Так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і звершить те, на що Я його посилав!» (Ісая 55,10–11).

У тому ж дусі пише апостол Павло, що «Слово Боже живе і діяльне…» (до Євреїв 4,12), вживаючи дієслова, котрі нам відомі з сучасної наукової термінології — зоології та енергетики, як наук про життя і утворення енергії.

У загаданому вступі Євангелії Івана, ап. Іван потверджує дієву і життєдайну силу Слова Бога словами: «усе через Нього повстало…». Однак, тут описана ще одна неперевершено глибша сутність Божого Слова, котре є Богом і матеріалізується чи воплочується в особі Ісуса Христа: «І слово сталося тілом, і оселилося між нами» (Ів 1,14). Тим самим як історичні послідовники Христа, так і ми зараз, є учасниками присутності Слова Божого у тілі — центрального таїнства нашої християнської віри. Так Ісус, який у Лк 8,1 благовістує Євангеліє у селах та містах, являє Своєю особою незглибиме таїнство тогочасного світу. Поширення ним Євангелія є не лише донесенням духовних істин риторичними висловами, бо вже саме Їх звучання одразу діє серед людей. Саме з цієї причини євангелист Лука описує присутність осіб, зцілених від душевних і фізичних недуг. Більше того, слово Євангелія одразу знаходить дієву відповідь серед нових послідовників Христа, як чоловіків, так жінок, котрі одразу служать і наслідують Його.

Звертаймося і ми сьогодні до того незглибимого таїнства в особі Христа та слові Євангелія, просячи доброго плоду віри у нашому житті. Нехай терня воєнного сьогодення не заглушить дії божественної сили у нашому серці!

о. д-р Петро Терлецький, адміністратор громад м. Ґьотінґен та Брауншвайґ

Дивіться також

3 грудня Владика Богдан: «Храм — це школа любові, місце присутності живого Бога» 24 листопада Коментар на Євангеліє XXVII неділі після П'ятидесятниці 18 листопада «Де людина забуває про Бога, там вона неминуче забуває і про ближнього», — владика Богдан до українців у Маннгаймі