Коментар на Євангеліє 24-ої Неділі після П’ятидесятниці

Еф. 221 зач.; 2,14–22

Браття, 14 він [Христос] — наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, — своїм тілом 15 скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, 16 і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. 17 Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; 18 бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі. 19 Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, 20 побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем — сам Ісус Христос. 21 На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; 22 на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.

Лк. 39 зач.; 8,41–56

41 В той час один чоловік приступив до Ісуса, Яір на ім’я, що був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42 бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43 Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44 підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою — спинилась її кровотеча. 45 Ісус спитав: «Хто доторкнувся мене?» А що всі відпекувались, Петро мовив: «Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.» 46 Ісус же сказав: «Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.» 47 Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48 Сказав їй Ісус: «Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!» 49 Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: «Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.» 50 Ісус почувши це, озвався до нього: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.» 51 Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір’ю дитини. 52 Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: «Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.» 53 І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54 А він узяв її за руку й голосно промовив: «Дівчино, пробудися!» 55 І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56 Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося.

Мікроконтекст: Сьогоднішній Апостол та Євангеліє мають щонайменше дві спілні теми. Першою є велике значення апостолів, яких святий Павло називає навіть «підвалиною» Церкви (Еф. 2,20). Їхню роль доцінює також євангелист Лука, хоч мало хто з нас це добачає. Він, подібно як Матей і Марко, розповідає про оздоровлення кровоточивої і воскресіння дочки Яiра. Але у нього ці дві події є сильніше між собою пов’язані, бо інформацію, що дівчинці було 12 років, він переносить з кінця розповіді (пор. Мк. 5,42) на сам її початок (пор. Лк 8,42). В цей спосіб слухачі дізнаються про цей факт безпосередньо перед згадкою, що теж і жінка терпіла на кровотечу 12 років. Не помітити цієї збіжности просто неможливо! Число 12 святий Лука згадує теж у наступних подіях, коли Ісус висилає апостолів на проповідь (пор. Лк. 9,1) і помножує хліб (пор. Лк. 9,17). Оскільки і учнів і кошів з куснями хліба було по 12, видно, що це повторення не є випадковим. Автор Євангелія, наголошучи на числі 12, хоче нам сказати, що чудо оздоровлення і воскресіння було не тільки порятунком для кровоточивої жінки і померлої дівчинки, але також наукою для «дванадцятьох» апостолів. Бо на них Христос мав збудувати згодом Свою Церкву, про що говорить і святий Павло, як вже сказано вище (пор. Еф. 2,20).

Макроконтекст: У тому світлі стає зрозумілим, чому апостол Петро відзивається в натовпі (пор. Лк. 8,45) і чому його, Якова та Йоана Господь бере з Собою до кімнати померлої (пор. Лк. 8,51). Бо після Зіслання Святого Духа власне ці апостоли будуть проповідувати, що Ісус Христос, як Бог і чоловік, мав владу сціляти хворих і воскрешати померлих. Ба вони самі будуть творити чуда подібні до тих, які робив Ісус, свідчачи про Нього. Прикладом може бути подія, коли святий Петро воскресив у Яффі одну ученицю на ім’я Тавита. Про це мова у Апостольських Діяннях: «Велівши всім вийти з хати, Петро став на коліна й почав молитися, а повернувшись до тіла, мовив: Тавито, встань!» (Ді. 9,40), по-арамійськи: «Тавіта, кум!» Якраз у цьому вислові видно велику подібність до слів Ісуса, скерованих до дочки Яіра: «Дівчинко, встань», по-арамійськи: «Таліта, кум», оскільки Петро практично копіює свого Учителя, кажучи «Тавіта» замість «таліта».

Другою спільною точкою між сьогоднішньім Євангелієм та посланням до ефесян є відкупительна сила Крови Христової. Бо саме завдяки неї всі віруючі, також ті, які навернулися з поганьства, мають доступ до спасіння: «У ньому (Сині) маємо відкуплення його кров’ю» (Еф. 1,7). «Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою. Бо він — наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою» (Еф. 2,13–14). Тут апостол Павло робить натяк на мур у Єрусалимському Храмі, який відділяв подвір’я поган від ізраїльського і якого переступлення каралося смертю. Натомість Ісус Христос, умираючи на хресті, ціною Своєї крові з’єднав у правах обрізаних і необрізаних, «бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі. Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф. 2,18–19).

Цю правду знаходимо й у Євангелії від Луки, коли Ісус зціляє одну жінку від кровотечі. Оскільки ця сором’язлива хвороба, зробивши її нечистою, не дозволяла їй піти до Храму, то чудесне видужання привернуло її участь як у суспільному, так і релігійному житті. Важливим є теж факт, що кровоточива жінка зцілилася вірою в Ісуса через доторкнення до «краю» Його одежі, тобто до одної із китиць причеплених багряними шнурочками на чотирьох кінцях Його плаща (див. Чис. 15,38–40; Втор. 22,12). Тут мимо волі на думку приходить червоноткана мотузка, яку блудниця Рахав прикріпила до свого вікна. Якраз цим знаком вона, яка раніше увірувала в Божу перемогу, урятувалася разом з своїм домом від певної загибелі після падіння стін Єрихону (Ісус Навин 2,18–19; 6,22–23). Це стає ще більш зрозумілим, коли пригадаємо собі, що червоний знак, зроблений кров’ю пасхального агнця в ніч виходу з Єгипту, був теж на наддвірку та одвірках єврейських домів, спасаючи їхніх жителів від наглої смерти (Вих. 12,7.13.23). Це все лише прообрази Крови Христової, яку Він мав пролляти за наші гріхи, щоб дарувати нам спасіння.

Керигма: Читаючи наш уривок у світлі цілого Євангелія від Луки і його Апостольських Діянь, бачимо з одного боку, що Ісус Христос своїми чудами готує апостола Петра на свого намісника і голову цілої вселенської Церкви. Як діти цієї Церкви, ми розуміємо важливість уряду папи Римського, усвідомлюючи одночасно велич небезпек і спокус, які чигають на нього від світу і диявола, про що говорить сам Спаситель: «О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк. 22,31–32). З другого боку євангелист Лука і, ще більш виразно, апостол Павло вказують на чесну Кров Ісуса, як ціну нашого спасіння. Оскільки цю Кров дала Йому виключно Пресвята Богородиця і Приснодіва Марія, благаймо про її заступництво до Господа Бога за папу Римського та з’єднаних з ним єпископів, «щоб у мирі, цілі, чесні, здорові, довголітні право правили слово Твоєї істини».

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

3 грудня Владика Богдан: «Храм — це школа любові, місце присутності живого Бога» 24 листопада Коментар на Євангеліє XXVII неділі після П'ятидесятниці 18 листопада «Де людина забуває про Бога, там вона неминуче забуває і про ближнього», — владика Богдан до українців у Маннгаймі