Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Коментар на Євангеліє 28-ої неділі після П’ятидесятниці
9 грудня 2023
Перед читанням цього коментаря, рекомендується ще раз почути недільне Євангеліє і Апостола та помолитися, щоб Святий Дух допоміг втілитися Божому Слову у нас, подібно як колись у лоні Пречистої Діви Марії, якій у Назареті благовістив архангел Гавриїл.
Кол. 250 зач.; 1,12–18
Браття, 12 дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. 13 Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого Сина, 14 в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів. 15 Він — образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, 16 бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене. 17 Він раніш усього, і все існує в ньому. 18 Він також голова тіла, тобто Церкви. Він — начало, первородний з мертвих, так, щоб у всьому він мав першенство.
Лк. 85 зач.; 17,12–19
В той час, 12 коли [Ісус] входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. 13 Вони піднесли голос і казали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» 14 Побачивши їх, він промовив: «Ідіть та покажіться священикам.» І сталось, як вони йшли, очистилися. 15 Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16 І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. 17 Озвавсь Ісус і каже: «Хіба не десять очистилось? Де ж дев’ять? 18 І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?» 19 І він сказав до нього: «Встань, іди: віра твоя спасла тебе.»
Мікроконтекст: У своєму посланні апостол Павло нагадує колосянам про вдячність за отримані Божі дари: «Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі» (Кол. 1,12). Подяка належиться Богу тим більше, що за наше спасіння Його Син заплатив найбільшу ціну. Хоч «Він — образ невидимого Бога, первородний усякого створіння» (Кол. 1,15), Він радо віддав за нас Свою Кров і Тіло та перетерпів всякого роду скорботи (див. Кол. 1,20.22.24), даючи нам досконалий приклад покори. Подібна думка висловлюється в описі зцілення десятьох прокажених, з яких тільки один, самарянин, повертається, щоб висловити подяку Ісусові Христові як своєму добродієві. Безпосередньо перед тим євангелист Лука подає ще Ісусову науку про віру (див. Лк. 17,5–6) та покору (див. Лк. 17,7–10) — дві прикмети, які, разом з найглибшою пошаною супроти Господа, видно теж на прикладі зціленого самарянина (див. Лк. 17,16.19).
Макроконтекст: Пригадаймо, що згадана тут подія має місце впродовж подорожі Ісуса з Галилеї до Єрусалиму (див. Лк. 17,11), якій святий Лука присвячує велику частину свого Євангелія (див. Лк. 9,51–19,27). Оскільки Господь у цей час наближається до кордону з Самарією, не дивно, що одним із десятьох зцілених є чужинець-самарянин (див. Лк. 17,18). Потрібно однак зауважити, що опис цього чуда нагадує деякі події, які відбулися раніше, коли Ісус перебував ще у Галилеї (див. Лк. 4,14–9,50). Як приклад може послужити покликання святого Петра після чудесної ловлі риби (див. Лк. 5,1–11). Спочатку верховний апостол звертається до Ісуса досить шанобливо: «Наставнику!» (гр. епістáта), як це робили й інші апостоли (див. Лк. 5,5; 8,24.45; 9,33.49). Але коли він бачить чудо з рибами, падає в покорі на коліна й каже: «Господи!» (гр. Киріє), визнаючи тим самим божественність Ісуса. Цей самий жест повторює й інший прокажений (див. Лк. 5,12), якого Ісус оздоровляє й відсилає до священників (див. Лк. 5,14), як це має місце й у нашому уривку (див. Лк. 17,14). Подібність полягає теж у тому, що апостол Петро й обидва згадані прокажені в своїй покорі розуміють, що вони нічим не заслужили благодаті, яку отримали від Ісуса (див. Лк. 5,8.12; 17,16). Можливо, самарянин, як чужинець, ще сильніше відчуває вдячність. Бо він досвідчує зцілення, хоч не належить до вибраного народу, подібно як колись, за пророка Єлисея, сирієць Нааман (див. Лк. 4,27 та 2 Цар. 5).
Керигма: Разом з Нааманом, самарянином та всіма народами і ми покликані, щоб «мати участь у долі святих у світлі» (Кол. 1,12). Оскільки ми «спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (Еф. 2,8), ми повинні бути вдячні Богу. Тож прислухаймося до слів апостола Павла й перебуваймо, «зміцнені в тій вірі, якої навчились, поступаючи в ній наперед з подякою» (гр. ен евхарістíя) (Кол. 2,7), особливо через участь у святій Літургії та причастя Тіла і Крови Ісуса Христа, «не на суд і не на осудження, а на зцілення душі і тіла». Амінь.
о. д-р Мирослав Йосиф Лопух
