Коментар на Євангеліє неділі перед Різдвом Христовим

Євр. 328 зач.; 11,9–10.17–23.32–40

Браття, вірою Авраам перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, наслідниками, як і він, тієї самої обітниці, бо чекав міста з непохитними основами, якого будівничий і засновник – Бог. Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака, і то приніс у жертву єдинородного сина, він, що обітниці одержав, до якого було сказано: від Ісаака тобі народиться потомство; бо він розумів, що Бог може і з мертвих воскресити; тому й одержав назад яко прообраз. Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і вклонився, спираючись на кінець палиці своєї. Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості. Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили вроду дитятка, і не злякалися перського наказу. І що ще скажу? Часу не вистане мені, як почну розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, вогненне полум’я гасили вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, зрікшися від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші зазнали наруг і бичів, кайданів і в’язниці; їх каменували, різали пилою, брали на допити; вони вмирали смертю від меча, тинялися в овечих та козячих шкурах, злиденні, гноблені, покривджені; вони, яких світ був невартий, блукали по пустинях, по горах, по печерах та земних вертепах. І всі вони, дарма що мали добре свідчення віри, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли завершення.

Мт. 1 зач.; 1,1–25

Книга родоводу Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама. 2. Авраам породив Ісаака, Ісаак породив Якова, Яків породив Юду і братів його. 3. Юда породив Фареса та Зару від Тамари. Фарес породив Есрома, Есром породив Арама. 4. Арам породив Амінадава, Амінадав породив Наасона, Наасон породив Салмона, 5. Салмон породив Вооза від Рахави, Вооз породив Йоведа від Рути, Йовед породив Єссея, 6. Єссей породив царя Давида. 7. Давид породив Соломона від жінки Урії, Соломон породив Ровоама, Ровоам породив Авію, Авія породив Асафа. 8. Асаф породив Йосафата, Йосафат породив Йорама, Йорам породив Озію. 9. Озія породив Йоатама, Йоатам породив Ахаза, Ахаз породив Єзекію, 10. Єзекія породив Манасію, Манасія породив Амоса, Амос породив Йосію, 11. Йосія породив Єхонію і братів його за вавилонського переселення. 12. А після вавилонського переселення Єхонія породив Салатіїла, Салатіїл породив Зоровавела, 13. Зоровавел породив Авіюда, Авіюд породив Еліякима, Еліяким породив Азора, 14. Азор породив Садока, Садок породив Ахима, Ахим породив Еліюда, 15. Еліюд породив Єлеазара, Єлеазар породив Маттана, Маттан породив Якова, 16. Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос. 17. Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять. 18. Народження Ісуса Христа сталося так. Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа. 19. Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити. 20. І от коли він це задумав, ангел Господній з'явився йому уві сні й мовив: Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. 21. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх. 22. А сталося все це, щоб збулось Господнє слово, сказане пророком: 23. Ось діва матиме в утробі й народить сина, і дасть йому ім'я Еммануїл, що значить: з нами Бог. 24. Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як велів йому ангел Господній: прийняв свою жінку; 25. і не пізнав її, аж поки не родила сина, і він дав йому ім'я Ісус.

Мікроконтекст: Як Апостол, так і Євангеліє пропонують нам сьогодні скорочений виклад біблійної історії, починаючи від Авраама. У своїй зовнішній формі – це досить схематичний, природній родовід, в якому однак у надприродній спосіб, тобто через віру, з покоління в покоління передавалися великі Божі обітниці: «Вірою Авраам приніс у жертву Ісаака. Вірою Ісаак благословив Якова. Вірою Яків благословив кожного з синів Йосифа…» (Євр. 11,17.20.21).

Цей генеалогічний розпис євангелист Матей ділить на три частини (див. Мт. 1,2-5.6-11.12-16), які відповідають трьом добам історії спасіння. Спочатку Бог виберає Авраама і дає йому обітницю: «Я зроблю тебе дуже-дуже плодовитим, виведу з тебе народи, навіть царі вийдуть із тебе. І встановлю я мій союз між мною й тобою і між твоїми потомками, в їхніх поколіннях, як союз вічний, щоб бути Богом тобі й потомкам по тобі» (Бут. 17,6-7). «У твоєму потомстві благословляться всі народи землі» (Бут. 22,18). Частково ця обітниця сповнюється, коли Давид засновує новий царський рід, який залишається при владі аж до Вавилоньского переселення. Після повернення з Вавилону, рід Давида продовжуєтья аж до Йосифа, чоловіка Пречистої Діви Марії.

Макроконтекст: У цьому родоводі, окрім переважаючих чоловічих імен, знаходимо теж декілька жінок, для яких ми часто застосовуємо стереотип жінки-грішниці. Однак Святе Писання бачить у них дуже позитивні зразки! І так наприклад, про Тамару патріарх Юда каже: «Вона слушніша від мене!» (Бут. 38,26). «А Рахав блудницю, родину її батька і все, що було в неї, зоставив Ісус [Навин] живими, і пробуває вона серед Ізраїля й досі, бо переховала вона вивідувачів, що був послав Ісус розстежити Єрихон» (Навин 6,25). Також чужинка Рута, звертаючися до своєї свекрухи з Вифлеєму Юдейського, виявляє міцну віру в єдиного Бога і прив'язаність до народу Ізраїля: «куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом. Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою» (Рут 1,16-17). Нарешті Ветсавії (тобто жінці Урії, яку Давид забрав для себе), як своїй матері цар Соломон виявляє велику пошану: «Як же ввійшла Ветсавія до царя Соломона, щоб говорити з ним про Адонію, цар підвівся, вийшов їй назустріч, вклонився перед нею та й сів на своєму престолі. Поставлено ослін і для царевої матері, і вона сіла з правого боку в нього» (1 Цар. 2,19). Усі ці жінки, хоч самі не без вад, стають частиною славного роду й беруть участь у подіях вирішальних для історії Ізраїля. Оскільки більше завдання й честь приготовані Богом для Непорочної Діви Марії, через яку має народитися сам Ісус Христос! Але водночас постає загроза продовження роду в законний спосіб, бо «Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити» (Мт. 1,18-19). Він знаючи чистоту Марії і що Дитя не є його, не може пояснити цієї Тайни й боїться. На щастя, архангел Гавриїл приносить йому благовість і він приймає властиве рішення, від якого залежить Божий план спасіння: Йосиф вірить словам Божого посланця і приймає Марію.

Керигма: Подібно є в нашому житті. Через віру і хрещення ми в надприродній спосіб стаємося Божими дітьми й спадкоємцями обітниць, даних Авраамові. Але так, як Йосиф, і ми мусимо прийняти Марію до себе. Разом з нею ми приймемо безконечний Скарб, «бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1,20). Тому наслідуймо віру цього найбільшого з усіх патріархів, і молімся щиро: Ісусе, Маріє, Йосифе, допоможіть нам! Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

20 грудня Різдвяне дійство 19 грудня Молодь з Ганновера поділилась радістю народження Ісуса з парафіянами катедрального храму 17 грудня «Відмова Богові принесе фатальний результат», — владика Богдан до українців у Мюнстері