Коментар на Євангеліє у Неділю святих отців шести Вселенських Соборів

Недільний Апостол і євангельський уривок:

Євр. 13,7–16

7 Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8 Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки. 9 Не піддавайтеся різним та чужим наукам: воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що віддавалися їм. 10 Є у нас жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. 11 Бо котрих звірят кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, тих м’ясо палиться за табором. 12 Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров’ю, страждав поза містом. 13 Тож виходьмо до нього за табір, несучи наругу його, 14 бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм. 15 Через нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. 16 Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.

Йо. 17,1–13

1 Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, 2 згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. 3 А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа. 4 Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. 5 Тепер же прослав мене, Отче, у себе — славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ! 6 Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. 7 Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені — від тебе; 8 слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав. 9 Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони — твої. 10 І все моє — твоє, твоє ж — моє, і в них я прославився. 11 Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! 12 Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. 13 Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть.

Мікроконтекст: У посланні до Євреїв на перший план висуваються правдива віра в Ісуса як «архиєрея» (див. Євр. 13,11) та роль церковних «наставників» у збереженні цієї віри (див. Євр. 13,7). Ці дві теми присутні також у нашому євангельському уривку, який богослови називають «архиєрейською молитвою» Христа. У цій молитві Він заступається за своїх учнів (див. Йо. 17,9), виявляючи одночасно правду про Себе як Богочоловіка. Бо, з одного боку, Він просить Бога Отця (див. Йо. 17,1), з Яким творить одно (див. Йо. 17,10–11), щоб Отець прославив Його славою, яку Він мав у Нього «перед тим, як постав світ» (Йо. 17,5). А з другого боку, Він, як правдива людина, перебуває «у світі» (див. Йо. 17,12).

Макроконтекст: Більше про людську природу Спасителя учить апостол Павло, коли каже, що «Ісус, щоб освятити народ своєю кров’ю, страждав поза містом» (Євр. 13,12). Тут автор робить натяк на жертву в урочистий день великого відпусту (Йом Кіппур), коли-то старозавітній архиєрей входив з кров’ю тварин у святая-святих, щоб відправити покуту за гріхи (див. Левіт 16,14–19; Євр. 13,11). «Христос же, з’явившись як архиєрей майбутніх благ, […] не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю, увійшов раз і назавжди у святиню та знайшов вічне відкуплення» (Євр. 9,11–12). Власне заради цього Він і став людиною, щоб з любові до нас, людей, терпіти за нас і спасти нас від гріхів наших.

Керигма: Саме це і є основою правд християнської віри, яку в чіткій спосіб виклали святі отці перших шести вселенських соборів, що їх пам’ять нині святкуємо. З цієї нагоди молімся щиро за їхніх наступників — наших церковних «наставників», щоб «ніхто з них не пропав» як Юда Іскаріот, «син загибелі» (Йо. 17,12). Навпаки, нехай вони будуть одним, як Отець зі Сином одне (див. Йо. 17,11), щоб бути достойними приносити в жертві Небесному Отцеві Тіло й Кров Його Божественного Сина на відпущення гріхів і на життя вічне. А ми, «дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуймо їхню віру» й «не піддаваймося різним та чужим наукам» (див. Євр. 13,7.9), але виконуймо вірно Божу волю, віддаючи все в руки нашої Небесної Неньки — Пресвятої Богородиці. Амінь.

о. д-р. Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

24 листопада Коментар на Євангеліє XXVII неділі після П'ятидесятниці 14 листопада Коментар на Євангеліє XXVI неділі після П’ятидесятниці 14 листопада Коментар на Євангеліє XXIV неділі після П’ятидесятниці