Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Неділя святих отців VII Вселенського Собору
14 жовтня 2024
Перед читанням цього коментаря, рекомендується ще раз почути недільне Євангеліє й Апостола та помолитися, щоб Святий Дух допоміг втілитися Божому Слову у нас, подібно як колись у лоні Пречистої Діви Марії, якій у Назареті благовістив архангел Гавриїл.
Недільний Апостол і євангельський уривок:
Євр. 13,7–16
Браття, 7 пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8 Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки. 9 Не піддавайтеся різним та чужим наукам: воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що віддавалися їм. 10 Є у нас жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. 11 Бо котрих звірят кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, тих м’ясо палиться за табором. 12 Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров’ю, страждав поза містом. 13 Тож виходьмо до нього за табір, несучи наругу його, 14 бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм. 15 Через нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. 16 Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
Йо. 17,1–13
В той час 1 Ісус, підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, 2 згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. 3 А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа. 4 Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. 5 Тепер же прослав мене, Отче, у себе — славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ! 6 Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти від світу передав мені. Вони були твої, ти ж передав мені їх, і зберегли вони слово твоє. 7 Нині збагнули вони, що все, тобою дане мені — від тебе; 8 слова бо, тобою мені дані, я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від тебе я вийшов, і увірували, що ти мене послав. 9 Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони — твої. 10 І все моє — твоє, твоє ж — моє, і в них я прославився. 11 Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! 12 Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. 13 Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть.
Мікроконтекст: У посланні до Євреїв на перший план висуваються правдива віра в Ісуса як «архиєрея» (див. Євр. 13,11) та роль церковних «наставників» у збереженні цієї віри (див. Євр. 13,7). Ці дві теми присутні також у нашому євангельському уривку, який богослови називають «архиєрейською молитвою» Христа. У цій молитві Він заступається за своїх учнів (див. Йо. 17,9), виявляючи одночасно правду про Себе як Богочоловіка. Бо, з одного боку, Він просить Бога Отця (див. Йо. 17,1), з Яким творить одно (див. Йо. 17,10–11), щоб Отець прославив Його славою, яку Він мав у Нього «перед тим, як постав світ» (Йо. 17,5). А з другого боку, Він, як правдива людина, перебуває «у світі» (див. Йо. 17,12).
Макроконтекст: Більше про людську природу Спасителя учить Апостол Павло, коли каже, що «Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров’ю, страждав поза містом» (Євр. 13,12). Тут автор робить натяк на жертву в урочистий день великого відпусту (Йом Кіппур), коли-то старозавітній архиєрей входив з кров’ю тварин у святая-святих, щоб відправити покуту за гріхи (див. Левіт 16,14–19; Євр. 13,11). «Христос же, з„явившись як архиєрей майбутніх благ, […] не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю, увійшов, раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення» (Євр. 9,11–12). Власне заради цього Він і став людиною, щоб з любові до нас, людей, терпіти за нас і спасти нас від гріхів наших.
Керигма: Саме це і є основою християнської віри про шанування ікон, яку в чіткій спосіб виклали святі отці VII Вселенського Собору 787 р., що їх пам’ять нині святкуємо. З цієї нагоди молімся щиро за їхніх наступників — наших церковних «наставників», щоб «ніхто з них не пропав» як Юда Іскаріот, «син загибелі» (Йо. 17,12). Навпаки, нехай вони будуть одним, як Отець зі Сином одне (див. Йо. 17,11), щоб бути достойними приносити в жертві Небесному Отцеві Тіло й Кров Його Божественного Сина на відпущення гріхів і на життя вічне. А ми, «дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуймо їхню віру» й «не піддаваймося різним та чужим наукам» (див. Євр. 13,7.9), але виконуймо вірно Божу волю, віддаючи все в руки Пресвятої Богородиці, найліпшої Матері священників і нашої Небесної Неньки. Амінь.
о. д-р Мирослав Йосиф Лопух
