Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Онлайн-реколекції для катехитів Апостольського Екзархату: час тиші, слухання і оновлення покликання
19 грудня 2025
17–18 грудня відбулися онлайн-реколекції для катехитів Апостольського Екзархату, які провадив о. Богдан Підлісецький — сотрудник катедрального храму Покрову Пресвятої Богородиці та святого апостола Андрея Первозванного в Мюнхені. Ці дні стали благодатним часом духовної зупинки, внутрішньої тиші та глибшої задуми над вірою і власним покликанням у служінні Церкві.
Однією з ключових тем реколекцій було слухання Божого голосу. Роздумуючи над біблійною історією створення, учасники звернули увагу на те, що Адам і Єва не споглядали Бога, а слухали Його. Порушення гармонії почалося тоді, коли Єва відкрилася до іншого голосу — голосу змія. Це спонукало до важливого запитання, актуального і сьогодні: який голос слухаємо ми? Адже саме слухання формує віру, а віра визначає наше бачення світу та відповіді на виклики сучасності.
Особливий акцент було зроблено на місії катехита. Ділитися вірою — це покликання кожного християнина, а для катехитів це водночас велика відповідальність і привілей — звіщати Благу Вість дітям. У світі, де легко змиритися з несправедливістю, піти на компроміс або сховатися за логікою «всі так роблять», Господь кличе до небайдужості та вірності. Пророк Ісая нагадує, що Бог має план преображення світу і бажає здійснювати його разом із нами: «Устань, засяй, бо зійшло твоє світло, і слава Господня засяяла над тобою» (Іс. 60, 1).
У цьому контексті прозвучала думка, що світло не бореться з темрявою — воно просто світить і таким чином перемагає її. Християнин покликаний співпреображувати світ не гучними словами, а своїм життям, стаючи світлом для інших.
Під час реколекцій також було наголошено, що Царство Боже є серед нас — у просторі наших стосунків. Христос постійно присутній між нами, і саме ця Божа присутність є тим, що найбільше приваблює людей до храму та церковної спільноти.
Важливим нагадуванням стало й усвідомлення того, що Святе Причастя — це не обов’язок, а дар і привілей безпосередньої зустрічі з Богом, джерело життя і сили для щоденного служіння.
