Роздуми до читань 10-ої неділі після П’ятидесятниці

Недільний Апостол і євангельський уривок:

1 Кор. 131 зач.; 4,9–16

Браття, 9 Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям. 10 Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні; ми немічні, ви ж — міцні; ви славні, ми ж без чести. 11 До сього часу ми голодуємо і спраглі і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось. 12 Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; 13 нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі. 14 Не щоб осоромити вас я це пишу, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. 15 Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас породив через Євангелію в Христі Ісусі. 16 Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками.

Мт. 72 зач.; 17,14–23

У той час 14 приступив до Ісуса один чоловік і, припавши йому до ніг, 15 каже: «Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. 16 Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити». 17 «Роде невірний та розбещений», — відповів Ісус, — «доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!» 18 Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; тож видужав юнак тієї ж миті. 19 Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: «Чому ми не могли його вигнати?» 20 Ісус сказав їм: «Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди — і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. 21 А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом». 22 Як вони зібралися в Галилеї, Ісус мовив до них: «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям, 23 і вони його уб’ють, але третього дня він воскресне». І вони тяжко зажурились.

Мікроконтекст: Нинішній уривок з послання до корінтян показує нам зразок апостольського служіння. У ньому знаходимо три аспекти. Першим є вірність Христовій науці, бо «завідувач тайн» має бути «вірним» (1 Кор. 4,2). Другим аспектом є невідрадне становище апостолів і пов’язані з цим їхні терпіння (див. 1 Кор. 4,11–13). Нарешті мова про духовне вітцівство. І так святий апостол Павло називає себе «батьком», який «породив» вірних через проповідь (див. 1 Кор. 4,15), а свого учня Тимотея називає «улюбленою і вірною в Господі дитиною» (1 Кор. 4,17).

Ці самі аспекти присутні також у нинішньому євангельському уривку, який знаходиться у контексті Ісусового навчання учнів про Свої страсті (див. Мт. 16,21 та 17,21–23). Також тут велику роль відіграє віра апостолів, а радше її брак (див. Мт. 17,20). Однак найбільш вражає аспект батьківства. Бо з одного боку маємо об’явлення Небесного Отця і Його «улюбленого Сина» під час переображення (див. Мт. 17,5). А з другого боку до Ісуса приступає батько, благаючи про зцілення свого біснуватого сина (див. Мт. 17,15).

Макроконтекст: Євангелист стверджує, що Господь вислухав це прохання і зцілив хлопця, якого по-грецки названо словом «пайс», що в буквальному перекладі означає «отрок, син, слуга» (див. Мт. 17,18). Це саме слово вжито у грецькому перекладі книги пророка Ісаї, де мова про Господнього Слугу, який візьме на Себе гріхи народу (див. Іс. 52,13). Це відоме пророцтво про страждання Месії має свій прообраз у книзі Буття в особі патріарха Ісаака. Якраз його батькові Авраамові Господь сказав: «Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Морія-край та й принеси його там у всепалення на одній з гір, що її Я тобі вкажу» (Бут. 22,2). Пізніше на цій самій горі, на пагорбі названим Голгота, на хресті помре Ісус, віддаючи Себе Небесному Отцеві як Жертва за гріхи всіх людей.

Керигма: Основним мотивом цієї Жертви є отже нескічена Любов Бога Отця до Свого Сина і до нас, людей: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3,16). Тільки той, хто покликаний до Божої служби і хто глибоко увірує в цю Любов, яка існує між Отцем і Сином, може сам стати правдивим духовним отцем для дітей Божих. Тож, пам’ятаючи про це, молімся за всіх наших священників-духівників словами молитви: «Отче Предвічний! Жертвую Тобі Тіло і Кров, Душу і Божество найдорожчого Сина Твого, а нашого Господа Ісуса Христа для перепрошення за наші гріхи і гріхи цілого світу». Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

16 серпня «Таємниця прослави Богородиці — у вірності Божому слову», — владика Богдан у свято Успіння Пресвятої Богородиці 14 серпня Проповідь владики Богдана на молитві у м. Бюрен 14 серпня Святі — наші провідники до Небесного Єрусалиму