Роздуми до читань 21-ої неділі після П’ятидесятниці

Недільний Апостол і євангельський уривок:

Гал. 203 зач.; 2,16–20

Браття, 16 довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону; бо ніхто не оправдається ділами закону. 17 Коли ж, шукаючи оправдання у Христі, виявилося, що й ми самі грішники, — то невже Христос — служитель гріха? Жадним робом! 18 Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, то я себе самого оголошую переступником. 19 Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я — розп’ятий з Христом. 20 Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.

Лк. 35 зач.; 8,5–15

Сказав Господь притчу оцю: 5 «Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6 Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7 Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8 Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило». Кажучи це, Ісус голосно мовив: «Хто має вуха слухати, нехай слухає». 9 Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10 Він сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11 Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12 Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13 Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14 А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15 Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні».

Мікроконтекст: Основною темою недільного Апостола є віра в Ісуса Христа, який добровільно «видав Себе» на смерть за наші гріхи (див. Гал. 2,17.20). Бо без цієї віри нема оправдання (див. Гал. 2,16), а відповідно до цього й вічного спасіння. Коли святий Павло застерігає, що «ніхто не оправдається ділами закону», він має на увазі лише ритуальні приписи Мойсеєвого закону, а не діла взагалі.

Про необхідність віри для спасіння говорить також Ісус Христос у притчі про сіяча (див. Лк. 8,12). Оскільки така правдива віра береться зі слухання Божого Слова (див. Рим. 10,17), то Господь окремо наголошує цей важливий процес: «Хто має вуха слухати, нехай слухає» (Лк. 8,8). Спочатку Він змальовує загрози для ефективного слухання, використовуючи як приклад три види неурожайної землі, що знаходяться край дороги, на скелі і між терням (див. Лк. 8,5–7). Опісля Він вказує на добру землю, яка вродила сторицею (див. Лк. 8,8). Заки пояснити учням значення цих чотирьох категорії ґрунтів, як образів для різних типів слухачів (див. Лк. 8,11–15), Ісус повчає їх: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли» (Лк. 8,10).

Макроконтекст: Цю останню фразу про закам’янілість слухачів, яка є цитатою з пророка Ісаї (див. Іс. 6,9–10), використовують теж інші автори в Новому Завіті (див. Рим. 11,25 і Йо. 12,40). Це вказує з одного боку на серйозність вказаної тут проблеми, бо досмертна нерозкаяність є непростимим гріхом проти Святого Духа. З другого боку є важливим, щоб вивчити причини такої заскорузлости серця, щоб їм вчасно запобігати.

І так, якщо докладно поглянути на євангельський уривок, виявляється, що неурожайність ниви (тобто людського серця) є спричинена підступною дією диявола. Він або зразу вириває з серця людини Слово Боже, або робить це дещо пізніше через різноманітні спокуси, в тому числі через клопоти, багатства і життєві розкоші (див. Лк. 8,12–14), якими він пробував спокушати навіть самого Ісуса (див. Лк. 4,2–6). Про діяння злого духа, яке Господь зупиняє, говориться теж виразно на початку і в кінці нашої глави (див. Лк. 8,2.27–33). Рівнож євангелист Матей, зразу після притчі про сіяча, наводить подібну притчу Ісуса про кукіль, який посіяв ворог-диявол (див. Мт. 13,25.39).

Аналогічну проблематику знаходимо в посланні апостола Павла, який навчає Галатів про конечність віри, а не зберігання зовнішніх приписів Закону. Він згадує про це якраз через «облудних братів влазнів, які крадькома пролізли, щоб підглядати нашу свободу, що її маємо в Ісусі Христі, щоб нас поневолити» (Гал. 2,4). «Оті бо — то апостоли неправдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових. Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведности» (2 Кор. 11,13–15).

Містагогія: Підсумовуючи наші роздуми, можна сміло сказати, що нива, на якій росте зерно Євангелія, це суцільне поле битви між силами добра і зла. У цій битві йдеться сатані про те, щоб люди часом не почули Божого Слова, «щоб вони не увірували та й не спаслися» (пор. Лк. 8,12). Тому важливо використовувати засоби Божої благодати, які маємо у Церкві: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6,12). Тут мається на увазі святі Таїнства, передовсім регулярну Сповідь і достойне святе Причастя, ревну молитву та діла милосердя, які випливають з живої віри в Господа нашого Ісуса Христа. Нарешті, прибігаймо під покров Його Пречистої Матері, яка своїм слуханням і зберіганням Божого Слова розчавила голову змієві, а нам виростила Плід життя. А тоді вона своїм всемогутнім заступництвом захоронить і захистить нас по всі віки. Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

15 листопада Роздуми до читань 23-ої неділі після П’ятидесятниці 8 листопада Роздуми до читань 22-ої неділі після П’ятидесятниці 3 листопада #ДорогоюНадії: 10. Перейти Йордан: початок сповнення надій