Роздуми до читань 22-ої неділі після П’ятидесятниці

Недільний Апостол і євангельський уривок:

Гал. 215 зач.; 6,11–18

Браття, 11 гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою. 12 Ті, що хочуть показатися гарними тілом, — вони силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. 13 Бо й самі обрізані, не додержують закону, а хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. 14 Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я — світові; 15 бо ані обрізання, ані необрізання є щось, лише — нове створіння. 16 На тих, які поступають за цим правилом, мир на них і милосердя, а й на Ізраїля Божого. 17 На майбутнє нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса. 18 Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати! Амінь.

Лк. 83 зач.; 16,19–31

Сказав Господь притчу оцю: 19 Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне. 20 Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий; 21 він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його. 22 Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. 23 В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, 24 і він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім. 25 Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. 26 А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять. 27 Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; 28 я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки. 29 Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають. 30 Той відповів: Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. 31 А той відозвавсь до нього: Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.

Мікроконтекст: Святий апостол Павло закінчуючи своє послання до Галатів наголошує, що «ані обрізання, ані необрізання є щось, лише — нове створіння» (Гал. 6,15). Подібно він навчає у попередній главі, що: «у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні необрізання, але — віра, чинна любов’ю» (Гал. 5,6). «Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: „Люби ближнього твого, як себе самого“» (Гал. 5,14). Тому християнам потрібно концентруватися на вірі в розп’ятого Спасителя і на любові до Бога і ближнього, а не на зовнішніх приписах Закону, які з приходом Ісуса Христа втратили вже своє значення. Це тим більш важливе, що „й самі обрізані, не додержують закону, а хочуть, щоб ви обрізувалися“ (Гал. 6,13). Вони, дотримуючись Закону тільки зовнішньо, коять тяжкі гріхи, як наприклад „розгнузданість, […] пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, — як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують“ (Гал. 5,19.21).

Якраз приклад такої неправильної поведінки видно в євангельському уривку в особі багача. Він, називаючи Авраама своїм «отцем» (див. Лк. 16,24), виявляє себе, щоправда, членом вибраного народу. Однак це тільки формалізм, перед яким перестерігав вже святий Іван Хреститель (див. Лк. 3,8). Бо хоч багач «одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне», то все таки дозволив Лазареві, який «лежав у нього при воротях», померти з голоду і недоглянутих ран (див. Лк. 16,19–20). Тому по смерті він потрапляє в ад, оскільки його провина є яскравим порушенням основ Закону Мойсея, який зобов’язував євреїв піклуватися про кожного приходня (див. Лев. 19,34), а тим більше про земляка (див. Лев. 19,18), яким і був убогий Лазар (єврейське ім’я «Ель-Азáр» означає «Бог помагає»).

Але згадана несправедливість, це не просто елементарний брак цивільної філантропії чи навіть скупість. Тут йдеться про щось набагато більше — про відносини з самим Богом. Про це свідчать перестороги Ісуса про правильне користування з земних дібр: «Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні» (Лк. 16,9), бо «не можете служити Богові й мамоні» (Лк. 16,13). У такому ключі стає рівнож зрозумілим пояснення Авраама в кінці нашого євангельського уривку, який вказує на конкретну причину трагедії багача і його рідних: «Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (Лк. 16,31).

Макроконтекст: У світлі Нового Завіту згадані слова Авраама наберають ще глибшого значення, бо сповненням Закону і Пророків є сам Ісус Христос (див. Мт. 5,17), який воскресив чотириденного Лазаря (див. Йо. 11,43–44) і нарешті сам воскрес з мертвих (див. Мк. 16,6). Тому Він каже фарисеям, які відкидають Його Божественне посланництво: «Якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він! Не віривши ж його писанням — як моїм словам повірите?» (Йо. 5,46–47). З цієї теж причини Ісус, бачачи велику віру сотника, стверджує: «Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 8,11–12). Щоб уникнути такої сумної долі, якої учасником став на жаль багач з недільної притчі, Ісус дає нам Своє Слово, Своє Тіло і Свою Кров як запоруку вічного спасіння: «Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, — живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя» (Йо. 5,24). І: «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Йо. 6,54).

Містагогія: Підсумовуючи ці роздуми треба зауважити, що й нам часом загрожує такий релігійний формалізм, як у випадку багача. Він, хоч мав велике майно, не скористався ним у властивий спосіб, бо забув за свій справжній маєток — Боже Слово, яке підказало б йому правильний шлях. Ми, як християни, окрім Святого Письма маємо також святі Таїни, бо Христос, втілене Боже Слово, залишив нам Своє Тіло і Кров. Щоб плідно користати з цих великих скарбів, свята Церква молиться щоразу перед читанням Євангелія на Божественній Літургії: «Засвіти в серцях наших, Чоловіколюбче Владико, чисте світло Твого Богопізнання і очі розуму нашого розкрий на розуміння Євангельської Твоєї науки. Дай нам страх блаженних заповідей Твоїх, щоб, перемігши всі тілесні пристрасті, ми провадили духовне життя, думали й чинили все угодне Тобі». Також перед Причастям священник читає молитву: «Владико чоловіколюбче, і просимо, і молимо, і благаємо: сподоби нас причаститися небесних Твоїх і страшних таїн, цієї священної і духовної трапези, з чистою совістю, на спільність зі Святим Духом, на насліддя царства небесного, на сміливість перед Тобою, не на суд і не в осудження». Тож нехай уважне слухання Євангелія і достойне святе Причастя помагають нам пізнавати Христа і вірити в Нього, щоб щораз то повніше ставати «новим сотворінням» і успадкувати Царство Боже з Авраамом, Лазарем, Пречистою Богородицею, апостолом Павлом і всіма Святими. Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

15 листопада Роздуми до читань 23-ої неділі після П’ятидесятниці 3 листопада #ДорогоюНадії: 10. Перейти Йордан: початок сповнення надій 1 листопада Роздуми до читань 21-ої неділі після П’ятидесятниці