Роздуми до читань 25-ої неділі після П’ятидесятниці

Недільний Апостол і євангельський уривок:

Еф. 224 зач.; 4,1–6

Браття, 1 благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2 в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3 стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру. 4 Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5 Один Господь, одна віра, одне хрищення. 6 Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх.

Лк. 53 зач.; 10,25–37

Одного разу 25 законовчитель якийсь приступив до Ісуса, щоб його випробувати, та й каже: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» 26 А Ісус мовив до нього: «В законі що написано? Як там читаєш?» 27 Озвався той і каже: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого». 28 «Ти добре відповів», сказав (Ісус), «роби це й будеш жити». 29 Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: «А хто мій ближній?» 30. Мовив тоді Ісус, кажучи: «Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. 31 Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. 32 Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. 33 Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. 34 Він приступив до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. 35 На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. 36 Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?» 37 Він відповів: «Той, хто вчинив над ним милосердя». Тоді Ісус сказав до нього: «Іди і ти роби так само».

Мікроконтекст: Основна думка нинішнього євангельського уривку, це заповідь любови Бога і ближнього (див. Лк. 10,27) з конкретним прикладом (див. Лк. 10,30–35) і закликом до наслідування (див. Лк. 10,37). Також апостол Павло наполягає, щоб Ефесяни поводилися в покорі, «терплячи один одного в любові» (Еф. 4,2). Окрім цього, він заохочує своїх адресатів до єдности, даючи їм як зразок самого Бога, який є «один» (див. Еф. 4,3.5–6). Подібно й у справі прощення провин християни мають бути ревними «послідовниками Бога» (Еф. 4,32–5,1). Коли докладніше поглянути на євангельську притчу, виявляється, що й тут Господь дає себе самого як приклад для наслідування. Бо, як навчають святі отці, це Ісус є добрим Самарянином, який поливає людські рани «оливою» та «вином» (див. Лк. 10,34), що є образом Хрещення (з помазанням єлеєм) і Євхаристії.

Макроконтекст: Це христологічне трактування має своє коріння в Святому Письмі. З одного боку, у Євангелії від Йоана вороги теж називають Ісуса Христа «Самарянином» (див. Йо. 8,48). З другого боку, те, що милосердний вчинок з нинішньої притчі є втручанням самого Бога, видно добре в порівнянні зі Старим Завітом, бо подібна подія мала місце за панування царя Ахаза (див. 2 Хрон. 28,6–15). Тоді на Юдею напали сусіди з півночі, учиняючи велику різню і беручи в полон 200 тисяч людей. І от коли їх вже мали привести в Самарію, як воєнну здобич, назустріч війську вийшов пророк Одед, який від Божого імени закликав повернути полонених назад. «І встали мужі, призначені за іменами, взяли полонених і одягли всіх роздягнених між ними із здобичі; одягли вони їх, узули їх, нагодували й напоїли їх, намастили їх олією, посадили на ослів усіх слабих з-поміж них та й, відвівши їх в Єрихон, місто пальм, до братів їхніх, повернулись у Самарію» (2 Хрон. 28,15). Якщо б там не було цього Господнього пророка, то напевно ніхто би не милосердився над потерпілими. Подібно й у нашій притчі ані священник, ані левіт не допомогли терплячому. Це показує, що навіть найкращі представники вибраного народу не були спроможні самі творити діла милосердя — на спасіння. Це міг зробити тільки «Самарянин», тобто Богочоловік Ісус Христос.

Містагогія: Це все вчить нас, що для виконання Божої заповіді любови, потрібна є Божа благодать, яку отримуємо у святих Таїнах. І так, спочатку Хрещення, а потім Сповідь обмиває нас «напівмертвих» з гріхів, а Тіло і Кров Ісуса Христа покріпляють нас та лікують наші рани. Тільки в такий спосіб, у співдіянні з Божою благодаттю, ми можемо долати наші слабкості і «зберігати єдність духа зв’язком миру» (Еф. 4,3). Тож не втрачаймо нагоди, щоб достойно приступити до Святого Причастя, і молімся до Ісуса, нашого милосердного Самарянина: «Владико, предлежачі дари всім нам на добро рівно подай, кожному по його потребі: з плаваючими плавай, з подорожуючими подорожуй, недужих зціли, лікарю душ і тілес». Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

8 грудня Коментар на Євангеліє 26-ої Неділі після П’ятидесятниці 23 листопада Роздуми до читань 24-ої неділі після П’ятидесятниці 15 листопада Роздуми до читань 23-ої неділі після П’ятидесятниці