Роздуми до читань 4-ої неділі після П’ятидесятниці

Недільний Апостол і євангельський уривок:

Рим. 93 зач.; 6,18–23

Браття, 18 звільнившися від гріха, стали слугами праведности. 19 Я говорю по-людському, через неміч вашого тіла. Бо так, як ви колись віддавали ваші члени на служіння нечистоті і беззаконню, щоб жити беззаконно, так тепер віддайте ваші члени на служіння праведності, на освячення. 20 Коли ж ви були слугами гріха, ви були вільні від праведности. 21 Які ж плоди ви тоді мали? Того ви тепер соромитеся, бо кінець їхній — смерть. 22 Тепер же, звільнившися від гріха і ставши слугами Богові, маєте ваш плід на освячення, а кінець — життя вічне. 23 Бо заплата за гріх — смерть, а дар ласки Божої — життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім.

Мт. 25 зач.; 8,5–13

Одного разу, 5 коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами: 6 «Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.» 7 Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його.» 8 Тоді сотник у відповідь мовив: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. 9 Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, — і йде, а тому: Ходи, — і приходить; і слузі моєму: Зроби це, — і він робить». 10 Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. 11 Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, 12 а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів». 13 І сказав Ісус сотникові: «Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!» І видужав слуга тієї ж години.

Мікроконтекст: У своєму посланні апостол Павло навчає римлян, що вони, через хрещення, в духовний спосіб беруть участь у смерті Ісуса, звільняючись від гріха (див. Рим. 6,3–4). І так, з «рабів (гр. дýлоі) гріха» (див. Рим. 6,16–17.20), через хрещення, вони стають «рабами праведности» (див. Рим. 6,18), щоб служити Богові (див. Рим. 6,22).

У євангельському уривку про зцілення хлопця (отрока) сотника йдеться в основному про віру цього ж сотника. Щоб зрозуміти, чому Христос так хвалить її (див. Мт. 8,10), треба порівняти наш уривок з попереднім про зцілення прокаженого (див. Мт. 8,1–4). Ці два чуда є досить подібними, бо і прокажений і сотник звертаються до Ісуса як до «Господа» (див. Мт. 8,2.6), та обом Він вкінці каже: «йди!» (див. Мт. 8,4.13). Однак є теж деякі відмінності.

Перша різниця полягає в тому, що прокажений особисто просить про зцілення для себе, а сотник — для свого хлопця, який, терплячи страшні муки (див. Мт. 8,6), для себе нічого зробити не може. В тому є певна подібність до хрещення, особливо малої дитини, коли інші просять за неї про ласку віри та про звільнення від первородного гріха.

Друга різниця: прокажений щоправда просить, але без вимагання, кажучи «коли захочеш» (Мт. 8,2), тоді, коли сотник рішуче благає, щоб Ісус наказав хлопцеві, як підвладному, щоб став здоровим (див. Мт. 8,8–9). Тим він добровільно віддає себе і своїх домашніх у «рабство» Христові, про яке згадує й апостол Павло. Власне після цих слів Христос каже, що не знайшов такої віри в Ізраїлі (див. Мт. 8,10).

Третя різниця: Ісус наказує прокаженому дотримуватися приписів Мойсеєвого закону, «їм на свідоцтво» (див. Мт. 8,4), тоді коли сотник дбає про те, щоб Ісус не мусів порушувати закону, входячи під покрівлю не-юдея (пор. Ді. 11,2–3). У цьому він виявляє нечувану покору, визнаючи: «я недостойний!» (Мт. 8,8).

Четверта різниця: Ісус доторкає прокаженого (див. Мт. 8,3), а хлопця сотника зціляє лише словом і то на відстань, не бачачи його (див. Мт. 8,8).

Макроконтекст: Тут нагадується історія з апостолом Томою, якому Христос після Свого воскресіння каже: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йо. 20,29). Питання віри виринає теж під час зцілення біснуватого хлопця, який тяжко терпить і за якого заступається його батько словами: «якщо можеш» (Мк. 9,22). Почувши від Ісуса, що все можливе тому, хто вірує, він заявляє крізь сльози: «Вірую, поможи моєму невірству!» (Мк. 9,24). Після вигнання біса, хлопець видається мертвим. Однак Христос підносить його, «і той встав» (Мк. 9,27). У грецькому оригіналі тут сказано «і той воскрес» (анесте), що теж нагадує на духовне воскресіння під час хрещення.

Нарешті спосіб, в який сотник спонукає Ісуса зробити чудо над Своїм підвладним, нагадує весілля в Кані Галилейській. Тут Мати Божа, звертаючи увагу Своєму Синові на брак вина, каже слугам: «Що лиш скаже вам, — робіть» (Йо. 2,5). Якраз такою відданістю волі Божій і рішучістю, Марія випрошує в Ісуса перше прилюдне чудо.

Керигма: Подані тут біблійні уривки вчать нас не тільки про значення хрещення, як про звільнення людини з рабства гріха та її духовне воскресіння. Ми пізнаємо тут теж важливу роль тих, які заступаються за «рабів гріха», які самі собі помогти не можуть. Найбільшою помічницею у цьому питанні є Пресвята Богородиця, яка духовно є присутня під час кожного хрещення, народжуючи охрещуваних до життя вічного. Вона допомагає теж християнам у щоденному дотриманні їхніх хресних обітів. Тож просім, щоб за ЇЇ всемогутніми молитвами  ми стали вірними рабами і дітьми Божими. Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

5 жовтня Роздуми до читань 17-ої неділі після П’ятидесятниці 1 жовтня «Ми очима віри знаємо і бачимо присутність Богородиці в житті нашого народу», — владика Богдан у свято Покрову Пресвятої Богородиці 29 вересня Відео прощі українців до Альтеттінґу