Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Роздуми до читань 7-ої неділі після П’ятидесятниці
26 липня 2025
Ці біблійні роздуми є більш загальними, ніж недільна гомілія-проповідь, яка спрямована на духовні потреби конктетної церковної громади. Тому вони можуть послужити у підготовці до неї або як її доповнення. Пропоновані тут роздуми мають передусім на меті поглиблення контакту зі Святим Письмом, а не його підміну. Тому перед читанням, рекомендується ще раз почути недільне Євангеліє і Апостола та помолитися, щоб Святий Дух допоміг втілитися Божому Слову у нас, подібно як колись у лоні Пречистої Діви Марії, якій у Назареті благовістив архангел Гавриїл.
Недільний Апостол і євангельський уривок:
Рим. 116 зач.; 15,1–7
Браття, 1 ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. 2 Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. 3 Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: «Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене.» 4 Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас Письмо навчає. 5 Бог же терпеливости й утіхи, за прикладом Христа Ісуса, нехай дасть вам, щоб ви між собою однаково думали за Христом Ісусом; 6 щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. 7 Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу.
Мт. 33 зач.; 9,27–35
27 У той час, як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» 28 І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» — «Так, Господи!» — кажуть йому ті. 29 Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» 30 І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це». 31 Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32 А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33 Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!» 34 Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» 35 Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Мікроконтекст: У своєму посланні апостол Павло просить християн у Римі зберігати єдність (див. Рим. 15,2), мати взаємне розуміння (див. Рим. 15,7) і не осуджувати інших (див. Рим. 14,4). Причиною для цього є факт, що деяки члени римської громади у певні дні утримувалися від споживання м’яса і вина (див. Рим 14,2.5.21), а інші — ні, що вело до непорозумінь і звинувачень. Тому святий Павло заохочує їх до взаємної любови, пропонуючи їм як зразок самого Господа Ісуса. Він бо, з огляду любов до Бога й до людей, не тільки творив добро, але ще й витерпів несправедливо зневаги (див. Рим. 15,3). Якраз така любов має надихати кожного християнина, бо вона є «виконанням закону» (див. Рим 13,10).
Конкретні прояви цієї любові бачимо в Євангелії, коли Ісус зціляє двох сліпців (див. Мт. 9,27–30) і одного німого, що був біснуватий (див. Мт. 9,32–33). У творенні добра Його не зупиняє навіть те, що фарисеї перекручують зміст Його діл, кажучи, що «Він виганяє бісів князем бісівським!» (Мт. 9,34). Навпаки, Він надалі «обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу. Він, бачивши юрми народу, милосердився над ними» (Мт. 9,35–36).
Макроконтекст: Але оскільки Ісус — Богочоловік, Він насправді терпів і потребував підтримки як кожна людина. Особливо, коли еліта юдейського народу відкинула Його посланництво, коли деякі учні залишили Його і коли ті, що отримали від Нього стільки добродійств, закричали до Пилата: «Розіпни Його!». Презирства не припинилися навіть тоді, коли Ісуса вже прибили до хреста: «І прохожі хулили його й, киваючи своїми головами, промовляли: Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш — спаси себе з хреста! А й первосвященики глузували між собою й разом з книжниками приказували: Інших спасав, а себе — не може спасти! Христос, цар Ізраїля — хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили й увірували. Та й ті, що були з ним розп’яті, зневажали його» (див. Мк. 15,29–32). Так збулися слова псалма, які наводить апостол Павло: «Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене» (Пс. 69,10; Рим. 15,3). У цьому псалмі знаходиться ще й інше пророцтво про Ісуса: «Вони клали полин мені до страви, і в згазі моїй напували мене оцтом» (Пс. 69,22), про що докладно розповідається в Євангеліях страстей Христових (пор. Мт. 27,34; Лк. 23,36).
Керигма: У всіх тих важких моментах біля Ісуса була Його Непорочна Мати, надолужуючи любов’ю свого Непорочного Серця за всі зневаги, охололість та гріхи, які так болюче ранили Його Серце. Вона була при Ньому також у хвилині найбільшого опущення на хресті. Власне там, Він віддав нам її як Матір. Від тоді вона неустанно підтримує нас, коли й ми досвідчуємо страждань, йдучи слідами її Сина. Тож прославляючи Його довготерпеливість і милосердя, молімося щиро до неї, любімо і величаймо її. А вона випросить нам у Нього ласку приймати один одного, як і Христос прийняв нас. Амінь.
о. д-р Мирослав Йосиф Лопух
