Роздуми до читань Неділі про Митаря і Фарисея

2 Тим. 296 зач.; 3,10–15

Сину Тимотею, 10 ти ж слідував моїй науці, моїй поведінці, моїй настанові, вірі, довготерпеливості, любові, постійності, 11 у переслідуваннях, у стражданнях, які були спіткали мене в Антіохії, в Іконії та в Лістрі. Яких то переслідувань не переніс я на собі! А від усіх Господь мене визволив! 12 Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані. 13 А лихі люди й дурисвіти будуть чим далі, тим до гіршого посуватися, зводячи інших, і самі зведені. 14 Ти ж тримайся того, чого навчився і в чому переконався. Відаєш бо, від кого ти навчився, 15 і вже змалку знаєш Святе Письмо, яке вірою у Христа Ісуса може тобі дати мудрість на спасіння.

Лк. 89 зач.; 18,10–14

Сказав Господь притчу оцю: 10 «Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий — митар. 11 Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. 12 Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. 13 А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! 14 Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений».

Мікроконтекст: Основна тема наших читань це ПРАВДИВА ПОБОЖНІСТЬ. І так, в апостольському посланні святий Павло спочатку перераховує різні вади тих, які «мають сповид побожности, сили ж її зреклися» (2 Тим. 3,5). Потім він називає протилежні їм чесноти, додаючи, що «усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2 Тим. 3,12). Щоб стати побожним потрібно, щоб Тимотей наслідував святого Павла, який йому пригадує: «Ти ж тримайся того, чого навчився і в чому переконався. Відаєш бо, від кого ти навчився» (2 Тим. 3,14). Основну роль відіграють тут, отже, добрі ОСОБИСТІ ВІДНОСИНИ між учнем та учителем, які нагадували здорові родинні зв’язки.

Подібний приклад прадвивої побожности та її заперечення можемо знайти й у недільнільному євангельському уривку, де чуємо про фарисея, який вихвалявся своєю побожністю, та про митаря, який щиро каявся перед Богом і тому вернувся до свого дому оправданим (див. Лк. 18,14). Контекст цієї притчі показує, що й тут особисті, майже родинні зв’язки є важливими. Бо з одного боку, Ісус каже: «Хто Царства Божого не прийме як дитина, той не ввійде до нього» (Лк. 18,17). А з другого боку, Він запевяє апостолів, які залишили свої земні сім’ї заради Нього, що отримають взамін «багато» або «в сто раз більше» (Лк. 18,30; Мт. 19,29), тобто будуть членами Його духовної Родини.

Макроконтекст: Щоб зрозуміти, в чому полягала основна проблема фарисея і його касти, треба поглятути на ширший контекст Євагелія. Тут бачимо, що фарисеї звертали увагу на суто людьські, зовнішні приписи, нехтуючи при тому Божими заповідями: «Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене» (див. Мт. 15,1–9; Мк. 7,1–13). Вони давали милостиню, молилися і постили як лицеміри, передовсім на те, щоб їх хвалили люди (див. Мт. 6,1–2.5.16). Причиною цього було те, що вони не мали добрих, особистих відносин з Богом (див. Йо. 5,44). Ісус Христос, навпаки, навчав Своїх учнів, щоб вони зверталися до Бога як до Небесного Отця. Якраз цей «сімейний» зв’язок мав для них бути основою правдивої побожности і християнської молитви (див. Мт. 6,9).

Керигма: Це не випадково, що суть недільної притчі про митаря і фарисея залежить від правильности або неправильности їхньої молитви. Бо саме під час молитви найкраще формується і проявляється побожність людини та її зв’язок з Богом. Святий Людовiк Марія Ґрiньйон де Монтфорт (1673–1716), який написав відомий «Трактат про досконале набоженство до Пресвятої Діви Марії», у своїй книжці про «Святу Вервицю» навчає, як нам треба молитися. Тут, у коротких розважаннях до таємниць Вервиці, тзн. подій з життя Ісуса Христа і Марії, він заохочує нас просити Бога про те, що потрібне для ПРАВДИВОЇ ПОБОЖНОСТИ: про глибоку покору серця, досконалу любов ближнього, непривязаність до земних дібр, Божу мудрість, чистоту серця, щире навернення, тощо. Оскільки основним елементом Вервиці, окрім «Вірую» і «Богородице Діво», є молитва «ОТЧЕ НАШ», святи Людовік пояснює її початкові слова так: «Бог є нашим Отцем, ми всі є братами, а Небо є нашою Батьківщиною, нашою спадщиною». Тож молімся на Вервиці й стараймося жити так, як молимося, а Бог нам допоможе осягнути все те, про що ми щиро молимося. Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

11 березня «Ми страждаємо від того, що ми не є близько Бога», — владика Богдан у першу неділю Великого посту 8 березня Роздуми до читань першої неділі Великого Посту (Православ’я) 1 березня Роздуми до читань неділі сиропусної (прощення)