Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Роздуми до читань першої неділі Великого Посту (Православ’я)
8 березня 2025
Ці біблійні роздуми є більш загальними, ніж недільна гомілія-проповідь, яка спрямована на духовні потреби конктетної церковної громади. Тому вони можуть послужити у підготовці до неї або як її доповнення. Пропоновані тут роздуми мають передусім на меті поглиблення контакту зі Святим Письмом, а не його підміну. Тому перед читанням, рекомендується ще раз почути недільне Євангеліє і Апостола та помолитися, щоб Святий Дух допоміг втілитися Божому Слову у нас, подібно як колись у лоні Пречистої Діви Марії, якій у Назареті благовістив архангел Гавриїл.
Недільний Апостол і євангельськийуривок:
Євр. 329 зач.; 11,24–26.32–12,2
Браття, 24 вірою Мойсей, коли був виріс, відрікся зватися сином дочки фараона; 25 волів радше страждати разом з людом Божим, ніж дознавати дочасної гріховної втіхи, 26 бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу від скарбів Єгипту. 32 І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33 що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34 силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35 Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36 Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37 їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38 вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39 І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40 бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість. 12,1 Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, 2 вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.
Йо. 5 зач.; 1,43–51
В той час 43 вирішив [Ісус] піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». 44 А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. 45 Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, — Ісуса Йосифового сина, з Назарету». 46 Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися». 47 Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства». 48 Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею». 49 Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти — Син Божий, ти — цар Ізраїлів». 50 Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, — то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те». 51 І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого».
Мікроконтекст: У посланні до Євреїв мова про «велику хмару свідків (мартирон)», тобто старозавітніх праведників, починаючи вже від Авеля (див. Євр. 11,4). Вони є прикладом віри і стійкости, як у перемогах (див. Євр. 11,32–34), так і в переслідуваннях (див. Євр. 11,36–38), через які вони, як прообрази, брали участь у «нарузі Христа» (див. Євр. 11,26). Цей ланцюг історії спасіння продовжується в Євангелії через «свідчення» (мартирíа) Івана Хрестителя (див. Йо. 1,19). Від нього учні пізнали Ісуса, як очікуваного від віків Спасителя. Відтак починається новозавітній ланцюг свідчень апостолів Андрія, Петра та Филипа, від якого про Христа почув і Натанаїл. Мова йде отже про окремих осіб, як свідків і посередників до єдиного Посередника між людьми і Богом.
Макроконтекст: Тут виникає питання: чому Бог у Своєму плані спасіння доручає таку важливу роль слабким людям? Це по-перше тому, що людина є «Божим образом» (див. Бут. 1,26). А по-друге, Христос теж стає людиною, щоб спасти створений Ним колись Свій власний образ. Цю правду віри можемо краще пізнати, задумуючись над словами Спасителя в кінці нашого Євангелія: «Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого» (Йо. 1,51).
Ісус робить тут натяк на сон патріарха Якова, в якому він побачив драбину, що стояла на землі, а своїм вершком сягала Неба, де був Господь. По цій драбині виходили і сходили ангели Божі (див. Бут. 28,12–13). Тепер, навпаки, чуємо про ангелів, які «висходять та сходять на Сина Чоловічого». Це означає тільки одно, що Господь зійшов по цій драбині на землю, прийнявши людську природу (ставши «Сином Чоловічим»). Йдеться отже про Воплочення Божого Сина з Духа Святого і Марії Діви.
Керигма: Про цю правду нагадує нам нині, у неділю Православ’я, свята Церква: Оскільки Господь воплотився, ми можемо Його зображати на іконах, подібно як і Святих, в житті яких Він немовби віддзеркалюється. Церква, ставлячи перед наші очі ікони Спаса нашого Ісуса Христа та Його Пречистої Матері, як також зображення Святих і їхні мощі, подає нам певний засіб для спасіння. Користаймо з нього і нехай Святі будуть для нас свідками, посередниками і помічниками на дорозі до Неба. Амінь.
о. д-р Мирослав Йосиф Лопух
