Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
У Мюнхені вшанували пам’ять архипастирів скитальців: Йосифа Сліпого та Івана Бучка
23 вересня 2024
У Мюнхені, 21 вересня 2024 року, вшанували пам’ять Патріарха Йосифа Сліпого з нагоди 40-ліття від дня смерті Глави УГКЦ, який майже 20 років провів у радянських таборах, а також владики Івана Бучка з нагоди 50-ліття від дня його смерті.
Подія розпочалась Архиєрейською Божественною Літургією в катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці, яку очолив Преосвященний владика Богдан, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії.
«Сьогодні ми спогадуємо пастирів нашої Церкви: слугу Божого Патріарха Йосифа та владику Івана Бучка. Кожен з них у свій спосіб свідчили про невмирущість сили українського духа і про силу віри нашого народу», — сказав архиєрей, звертаючись до присутніх у храмі людей та окреслив становище в якому довелось звершувати своє служіння єпископам УГКЦ.
«Ці два єпископи, кожен у свій спосіб, довершували свою місію — місію добрих пастирів. Пастирів, які йдуть за своїми овечками туди, де є ті овечки. Пастирі, які душу свою кладуть за свої вівці», — сказав владика Богдан, розповідаючи про випробування в ув’язненні владики Йосифа та виклики перед якими постали два єпископи.
Далі у своєму слові проповідник розповів про постать владики Івана Бучка, який виявився мужнім та безстрашним оборонцем Церкви і народу. Зокрема владика Богдан розповів про таємні звіти та фотографії про злочини проти українського народу, які владика Іван Бучко передавав до Ватикану Папі римському, демонструючи насильство та неправду окупантів. Апостольський екзарх відзначив його активну позицію проти насилля в західній Європі проти українського народу і відтак проти ідеології гітлеризму, а потім комунізму, і також те, що він ставав на захист переслідуваних євреїв.
Описуючи події в серпні 1939 року, коли владика Іван від’їжджав до Бразилії, Аргентини та Уругваю, як апостольський візитатор українських поселень в Південній Америці, владика Богдан провів паралель з початком тодішньої ІІ Світової війни та подіями сьогоднішнього часу, коли через російську загарбницьку війну, українці змушені шукати прихистку в інших країнах. «Скільки сьогодні наших братів і сестер з України мусіли покидати рідну землю, їхати в невідання, в незнання. Що буде з нами? Хто нас тут зустріне? Хто нас прийме? Чи колись повернемося в Україну? На щастя їх тут зустріли. І не тільки чужі гостинні люди. Їх тут зустріли живі українські християнські греко католицькі громади, яких покликав до життя, заснував, розбудував владика Іван Бучко та його послідовники і співпрацівники», — сказав проповідник.
«Його призначили в Римі Апостольським візитатором для всіх українців західної Європи. І він невтомно їздив по цілій Європі, збираючи розсіяних дітей божих, гуртуючи українців, надихаючи їх, заохочуючи їх не тратити надії і твердо вірити у перемогу», — зазначив владика Богдан.
У нашому часописі Християнський голос, який в 1949 році він був заснований з благословення владики Івана, з нагоди його відходу до вічності, 50 років тому, жовтневий номер часопису пише про нього так: «Коли поглянути на минулі роки, то можна запитати себе: якою то силою одна людина могла би звершити багато речей при не завжди то гідних умовах. Відповідь одна: Силою молитви, посвяти і жертви. Він багато молився і вмів терпеливо зносити прикрощі. А передовсім був того свідомий, що Божа воля явилася на нім у хвилині, коли мусів покинути рідний край і найдорожчу особу — Митрополита Андрея, щоб у Римі та в світі, в часі найбільшої всенародної скорботи, бути речником нашої Церкви і її поневолених владик, священиків та вірних», — поділився словами з публікації п’ятдисятилітньої давності архиєрей.
«Ми сьогодні і ті, що були свідками життя владики Івана, Патріарха Йосифа, ті, що долучилися до нашої громади в теперішніх скорботних часах для нашого народу, теж є і маємо бути голосом нашого народу. Маємо бути його послами, речниками, адвокатами. Кожен і кожна з нас», — закликав владика Богдан.
Також єпископ відзначив роль владики Івана в створенні Апостольського екзархату для українців у Німеччині. «Наш Екзархат, що постав 65 років тому, є плодом праці, молитви і посвяти владики Івана. Саме тому, як його духовні діти, спогадуємо його, молимося за його прославу не тільки на небі, бо віримо, що він є вже в Божій славі, а й щоби Бог його також прославив разом з Патріархом Йосифом — наступником Митрополита Андрея, щоб їх всіх прославив також і на землі», — сказав апостольський екзарх.
Його найбільшою журбою як пастиря і святителя було провадити людей до Бога, вчити їх любити Бога понад усе і ближнього Христовою любов’ю. У своєму різдвяному посланні 1958 року — це було його останнє послання до вірних у Німеччині, бо в 1959 вже був заснований наш Екзархат, владика Іван складає до стіп Божої Дитини таке гаряче бажання: «Щоби всі люди цілого світу, а зокрема, щоб наші браття українці впізнали Ісуса якнайбільше, полюбили його цілим серцем і були завжди його вірними слугами»». А потім звертається до віруючих і каже: «Запімнім солодкого Ісуса, що Він навіки останеться нашим Господом і Богом, нашим найліпшим учителем і найвірнішим другом. А ми навіки будемо тільки до нього належати, і нашим праведним життям будемо намагатись, щоб і других людей для його царства позискати».
Далі владика Богдан навів приклад невпинних старань, якими відзначався владика Іван, щоб люди любили Ісуса. «Найбільше нещастя, бо вічне прокляття грозило би нам, якщо ми хотіли би, що-небудь, чи кого-небудь полюбити би більше як самого Бога». І водночас подавав дуже практичний критерій по чому розпізнати, що хтось любить Бога. Він каже: «Не з християнської метрики — посвідки про Хрещення, можна буде пізнати чи хто християнин чи поганим. За Христовими словами єдиний документ на доказ любови Бога, єдиний документ на право називатися християнином — це любов ближнього і то без вийнятку», — наводить слова владики Івана Бучка апостольський екзарх.
А відтак проповідник повернувся до сьогоднішньої війни в Україні, зазначаючи наступне: «Сьогодні повторюється те саме. Путінська росія продовжує ту саму політику сталінської росії — знищити, заборонити, не дозволити, позбавити права на існування народ і церкву. Але владика Іван тоді перед лицем таких великих випробувань і жахливих злочинів, коли Україна стікала кров’ю, як казав патріарх Йосиф: „Коли в Україні були гори трупів і ріки крові лилися“, — він звертається у Послані Великоднім 1958 року: „Це правда, що сатана при співпраці людської злоби — то дві дієві особи тоді і тепер, — потрапив збільшити ряди Христових ворогів. І треба нам боліти цілим серцем над тим, що стільки людей пішло на службу царства сатани, замість приступити до Христового царства любови. Бог дав нам шанс і тому нещасному народові, що на нас напав. Дав шанс вийти від царства сатани і приступити до царства Христової любови. Не захотіли вони. Треба над тим вболівати“. І каже далі владика Іван: «Але не сміє, а ні на хвильку захитатися наше довір’я до Христа, наша непохитна віра в Христову обітницю, що усі пекельні сили не встигнуть знищити Христове царство. „Та Ісус не хоче перемоги над ворогами доконаної своєю всемогучою силою. Він хоче перемогти усіх своєю безконечною любов’ю“», — сказав владика Богдан.
Беручи до уваги Віддання Воздвиження чесного і животворящого хреста, владика Богдан сказав наступне: «Сьогодні співаємо в тропарі: „Спаси, Боже, народ і благослови спадкоємство твоє. Дай перемогу благовірному народові твоєму над супротивниками“. Сьогодні ця молитва для нас українців як ніколи є знову актуальною. Дай перемогу благовірному народові твоєму над супротивниками, Господи! Спаси нас, благослови насліддя твоє. Але якою має бути ця перемога? Силою Чесного животворящого хреста в нашому безсиллі. Так як ми чули сьогодні у посланні до коринтян: „Бог вибрав безсильних цього світу, щоб засоромити сильну армію“. Ми були безсилі, беззахисні, ми відмовилися від ядерного арсеналу, ми хотіли жити в мирі та й хочемо надалі. На нас напали, нас розпинають, але не можуть перемогти. Яка сила нас тримає при житті? Сила любови. Не ненависті, не помсти. Сила любови. Про ту силу любови молився для свого народу і проповідував слуга божий Іван Бучко», — зазначив архиєрей.
А відтак проповідник навів слова владики Івана Бучка про шлях перемоги над ворогом: «Ми, звичайно, розуміємо перемогу над ворогом у світовому смислі, бо так буває в світі, що про перемогу над ворогом свідчать спустошення і знищені цілі околиці, зруйновані міста, а вороги повбивані, або взяті до неволі, стогнуть під важким ярмом ворожої пімсти». Світлий празник Христового воскресіння скріпляє наше довір’я до Христа. В наших серцях росте надія на перемогу і запалюється гаряче бажання причинитися чим небудь з нашого боку до тієї славної перемоги Христа над світом. Ми таки справді можемо це зробити. Як? Якщо кожний християнин намагавбися перейнятися християнськими засобами любови Бога і ближнього. І збудувати кожний у своєму серці Христове царство. То вогонь тоді християнської любови запалав би скоро в цілому світі. І не стало би в світі місця для царства сатани, ненависти і злоби». Ось рецепт нашої перемоги — будувати в своєму серці царство Христової любови. В ім’я цієї любови навіть життя своє віддати, захищаючи свій народ, Божу правду і гідність кожної людини», — мовив колись до українців владика Іван.
«Приймімо собі до серця цю науку нашого архипастиря скитальців, як його називали. І до нині називають владику Івана. Черпаємо натхнення і силу з мужності й відваги Патріарха Йосифа! А в знак нашої вдячності просімо в Господа для них вічної слави в небі і прослави на престолах на землі», — звернувся до присутніх у храмі владика Богдан.
Своє слово апостольський екзарх закінчив словами з часопису «Християнський голос» п’ятдесятирічної давності з нагоди відходу до вічності владики Івана Бучка: «Нехай молитви праведних душ і вдячність всієї української спільноти будуть тривалим нерукотворним пам’ятником блаженної пам’яті архипастирів скитальців!»
А відтак у парафіяльній домівці владика Богдан відкрив виставку присвячену пам’яті Патріарха Йосифа Сліпого.
А завершився цей день онлайн-конференцією УВУ на тему: «Архипастирі скитальців: роль Патріарха Йосифа Сліпого та архиєпископа Івана Бучка у гуртуванні світового українства».
