Владика Михаїл Гринчишин

Апостольський екзарх українців Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембурґу та Швейцарії, титулярний єпископ Зиґріський

Дитинство і родина

Народився 18 лютого 1929 року у с. Б’юкенен (провінція Саскачеван, Канада). Про свою родину та дитинство владика пригадує із теплом: «Я походжу з великої родини, був десятою дитиною з одинадцяти. Народився 18 лютого 1929 року у Б’юкенені, Канада. Коли мені було п’ять років, то якось сказав батькам, що буду священиком. Але це мій батько випросив у молитві до Бога, щоб хтось із його шести синів став священиком, служив Богові і людям. Тато був дуже віруючою людиною. Мені на все життя запало у серце, як батько стояв на колінах перед іконою і молився. Мої батьки побрались у Канаді. Мама виїхала з Тернопільщини у 1907 році, а батько через три роки. Дуже важко їм було, мешкали спершу у ліплянці, обробляли порослі лісами землі. Але пережили і витримали, бо були фізично, морально здорові і працьовиті. Щовечора ми всі клякали і промовляли спільну молитву, ходили разом на Богослужіння. Митрополит Андрей писав десятки послань, листів до родин, щоб разом молились. Це була традиція у здорових християнських сім’ях. „Нехай ціла родина: батько, мати, діти — спільно щодня відмовляють молитви, якщо можливо, то ранком і увечір, перед і після обіду, а коли це тяжко, то бодай увечір. Спільна молитва має більшу силу, ніж молитва кожного зокрема. Не лише тому, що тут один за другого молиться, один другому випрошує ласки з неба, але ще й тому, що Ісус Христос обіцяв особливішим способом бути з тими, що лучаться в Його імені“, — писав митрополит».

Священиче служіння

Опісля завершення навчання у середній школі вступив до Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів). 28 липня 1946 року скав вічні обіти у м. Йорктон (провінція Саскачеван, Канада). А 25 травня 1952 року був рукоположений на священика владикою Максимом Германюком, тодішнім єпископом-помічником Манітобським у м. Торонто (Канада). У 1955 році захистив докторську працю з канонічного права на тему «The Development of Oriental Rite Branches within Latin Religiosus Institutes» у Папському Східному Інституті в Римі. Цей період у житті майбутнього владики був надзвичайно важливим для зростання його покликання: «Ніколи не задумувався, ким би мав бути у житті, бо священство було моє покликання, і я свідомо вчився. Не мав жодних сумнівів. У 1946 році склав монаші обіти в чині отців-редемптористів у Йорктоні, а ієрейські свяченя отримав із рук єпископа Максима Германюка 25 травня 1952 року у Торонто. У 1955 році захистив докторську працю у Папському Орієнтальному інстититуті в Римі, якийсь час викладав у семінаріях. Всім у житті керує Господь», — продовжує свою розповідь владика Михаїл.

Відтак душпастирював у Нью-Йорку, Вінніпезі та Саскатуні, викладав у семінаріях Канади. 1970 рік став переломним для о. Михаїла, адже він був призначений постулятором у беатифікаційному процесі митрополита Андрея Шептицького. «Коли був у семінарії, то привозив пошту настоятелеві. І якось у листопаді 1944 року серед іншого була газета „Українські вісті“. На першій шпальті була фотографія митрополита Андрея і під нею підпис „Зо святими упокой“. Тоді внутрішньо відчув оту близькість, цей стан важко описати словами, це психологічний контакт, зв’язок. І вже тоді зацікавився постаттю Шептицького. Звісно, що у семінарії ми багато чули про владику. У грудні 1957 року я отримав лист від архиєпископа Івана Бучка, який, власне, і призначив мене постулятором у справі митрополита Андрея. Тоді були дуже строгі правила щодо беатифікації. Кир Іван Бучко був дуже зацікавлений, щоб розпочати процес беатифікації митрополита Шептицького.

У 1958 році я приїхав у Рим, щоб зайнятись справою. Там зустрів людей, поважних каноністів, які дуже допомагали, бо знали митрополита. У той час помер Папа Пій ХІІ, наступником було обрано кардинала Ронкаллі, Папу Івана ХХІІІ. Мені через кілька тижнів випала нагода потрапити до Святішого Отця. Іван ХХІІІ сказав, що знав Андрея Шептицького, що це була велика людина, яку не розуміли свої і чужі. «Дав би Бог, щоб він скоро став святим», — сказав Папа і завершив фразою, що прославлення святих — це велике Таїнство Боже. Після зустрічі з Папою відбулось офіційне відкриття процесу беатифікації митрополита Андрея», — підсумовує владика Михаїл своє призначення постулятором митрополита Андрея Шептицького.

У 1972–1981 роках виконує служіння протоігумена провінції Чину Найсвятішого Ізбавителія (редемптористів) у Канаді та США.

Єпископська діяльність

27 листопада 1982 року Папа Римський св. Іван Павло ІІ номінував о. Михаїла Гринчишина титулярним єпископом Зиґріським та призначив екзархом Апостольського екзархату для українців-католиків візантійського обряду у Франції. Таким чином, 30 січня 1983 року, Патріарх Йосиф Сліпий у співслужінні митрополитів Вінніпезького Максима Германюка та Філадельфійського Стефана Сулика уділив ієромонаху Михаїлу Гринчишину архиєрейську хіротонію. Невдовзі, архиєпископ Анджело Філічі, Папський нунцій у Франції, в римо-католицькому храмі Сен-Жермен-де-Прес звершив Чин інтронізації владики Михайла Гринчишина на екзарха Апостольського екзархату українців-католиків візантійського обряду у Франції.

29 вересня 1987 року Папа Римський св. Іван Павло ІІ номінував владику Михаїла Гринчишини Апостольським адміністратор Екзархату українців Великої Британії у зв’язку смертю їхнього владики Августина Горняка. Та, вже 24 червня 1989 року владика Михаїл Гринчишин передав уряд екзарха Великої Британії новопризначеному екзархові — Михаїлу Кучмяку.

Опісля, продовж чотирьох років (1996–2000), на зарядження Апостольської Столиці завідував Апостольським екзархатом у Німеччині й Скандинавії.

21 липня 2012 року Папа Римський Венедикт XVІ прийняв відставку єпископа Михаїла Гринчишина у зв’язку із виходом на емеритуру (пенсію).

Владика Михаїл Гринчишин помер у Парижі 12 листопада 2012 року на 83-у році життя. Похований у гробниці отців-редемтористів у м. Вінніпезі (Канада).

Впродовж 55 років владика Михаїл Гринчишин займався справою беатифікації митрополита Андрея Шептицького. «Найважче було зібрати все те, що написав Шептицький. Ми знали, що є документи у Львові, але які саме, не знали, все було недоступно у радянський час. За 10 років, з 1959 до 1969-го, зібрали 21 том. Багато праць знайшов у Римі. Дві валізки документів приніс у Конгрегацію, на той час ще не було окремого адміністративного органу у справах святих. Навіть, щоб тільки розпочати процес, потрібно було два чуда, це коли людина в молитві зцілюється за посередництва митрополита, а потім ще два, щоб проголосити блаженним. 90 осіб свідчили у справі митрополита. Процес Шептицького пройшов два процеси: дієцезіальний і апостольський. Матеріали перевіряли 9 богословів. На початку процесу кардинал Вишинський із Польщі двічі домагався закриття. Але у 1959 році в Рим приїхав із власної ініціативи старший син львівського рабина Курт Левін, котрий свідчив про митрополита, що переховував його й інших євреїв від нацистів у роки Другової світової війни. Курт Левін довів праведність життя митрополита. Папа Іван XXIII відновив процес беатифікації. Але через два роки кардинал Вишинський знову звернувся до Конгрегації — і процес Шептицького знову був завішений. Але у Рим у 1963 році повернувся з заслання кардинал Йосип Сліпий, який свідчив у справі Андрея Шептицького. І папа поновив процес».

Своє життя владика Михаїл Гринчишин провів у товаристві Андрея Шептицького, про що ніколи не шкодував: «Андрей Шептицький — найвеличніша церковна постать в історії всієї української Церкви. Яка б була наша церква бідна без Шептицького! Він залишив надзвичайно велику спадщину. Я подивляю, як митрополит у таких важких умовах зміг так багато написати, не втратив над собою опанування, коли не міг писати правою рукою, бо була паралізована, писав лівою, і так до останнього дня думав і працював. Митрополит відчував, що це його обов’язок бути пастирем, і хотів причинитись до добра вірних. Найбільша ласка, що я провів своє священиче життя у товаристві цієї великої Людини — митрополита Андрея Шептицького. Це півстоліття життя з його листами, документами, помислами і задумами. Для мене це найбільша благодать».