Блаженна Едіґна — міст між народами та Церквами

Блаженна Едіґна — це виняткова й об’єднувальна постать християнської віри. Маючи княжі корені в Київській Русі, народжена у Франції та проживши життя служіння в Баварії, вона стала духовним мостом між Східною і Західною Європою.

Її надихаюче життя було цілковито присвячене служінню Богові та людям. Історичне коріння та живе донині глибоке почитання свідчать про її духовне й культурне значення — як для громади Пух і Товариства Едіґни, так і, особливо, як покровительки Апостольського екзархату та української спільноти в діаспорі.

Ярослав Мудрий — князь Київський, «тесть Європи»

Блаженна Едіґна є правнучкою святого рівноапостольного князя Володимира Великого та онукою правителя Київської Русі — Ярослава Мудрого. Її життєва історія є цінною частиною історії Руси-України й сьогодні поєднує три народи: Україну, з якої вона походить, Францію, де народилася, та Німеччину, де прожила все своє життя і служила.

Емма-Едіґна народилася приблизно у 1055/1058 роках у Франції. Її батьком був король Франції Генріх І, а матір’ю — французька королева і княжна Київської Русі Анна Ярославна. Цей союз став можливим завдяки активній династичній політиці Ярослава Мудрого. Він використовував шлюби своїх дітей як інструмент зовнішньої політики, вибудовуючи тісні зв’язки з багатьма європейськими державами та правлячими домами. Такий підхід значно вплинув на розвиток міждержавних відносин у Європі, сприяв миру та зміцненню великої європейської християнської родини, невід’ємною частиною якої була і княжа Русь-Україна.

За літописами, з подружжя Ярослава Мудрого та Інгіґерди Шведської, окрім шести синів, народилися три доньки: Єлизавета, Анна та Анастасія. Усі вони були видані заміж за європейських правителів: Анастасія стала королевою Угорщини як дружина Андрія І, Єлизавета — королевою Норвегії як дружина Гарольда ІІ, а найвідоміша з них, Анна, — королевою Франції як дружина Генріха І. Саме завдяки такій успішній шлюбній політиці Ярослава Мудрого в історіографії часто називають «тестем Європи».

«Три покоління побожності: Інгіґерда Шведська, Анна Київська, Едіґна Баварська»

Інгіґерда Шведська, Анна Київська та Едіґна Баварська — три представниці одного роду, які уособлюють спорідненість України з усім християнським світом Європи. Інгіґерда-Ірина, шведська принцеса і велика княгиня Київська, донька хрестителя Швеції, ще з дитинства прийняла християнське вчення. У Русі-Україні вона проявила себе як мудра миротвориця, що вміло залагоджувала внутрішні конфлікти, примирювала ворогуючих родичів, лікувала хворих, давала правителям розсудливі поради та сприяла мирній внутрішній і зовнішній політиці. Своїх дітей вона виховувала в християнських чеснотах.

Анна Ярославна, княжна Руси-України та королева Франції, зростала під склепіннями Софійського собору в Києві, вбираючи у свідомість велич київської книжності, мистецтва і благочестя. Образ величної Оранти простягав над нею свої молитовні руки, благословляючи її навіть у далекому світі. Ставши правителькою великої держави, Анна використовувала свої маєтності для будівництва храмів і монастирів, про що свідчать численні королівські грамоти. В одній з них вона сама писала про свої духовні мотиви: «… щоб представити себе Господеві без плями і докору, як Христос бажав для Церкви …». Її діти, виховані в християнських чеснотах, також стали ревними християнами.

Її донька Емма-Едіґна зреклася світського життя і стала знаною баварською блаженною. Народжена в розкоші королівського палацу, вона обрала самітницьке життя за прикладом київських монахів. Дупло старої липи стало її келією для молитви — «мушлею», у якій визріла дорогоцінна перлина, що засяяла численними чудесами за життя і після її переходу до небесної Батьківщини. Три покоління — бабуся, мати й онука — стали прикладом глибокої вірності християнським цінностям.

Блаженна Едіґна: історичні свідчення

Найдавніша хроніка, що згадує народження доньки королівського подружжя Анни та Генріха І близько 1055/1058 року, — це хроніка Вільгельма з Жюм’єжа «Діяння нормандських герцогів» (після 1070 р.). Автор зазначає, що з цього шлюбу народилися сини Філіп і Гуго та донька. Інший французький хроніст, Гуго з Флері (після 1122 р.), у праці «Діяння сучасних королів Франції» називає імена чотирьох дітей: Філіп, Гуго, Роберт і донька Емма. Саме цю Емму дослідники ототожнюють з блаженною Едіґною, яка близько 1074 року оселилася в селі Пух поблизу Мюнхена.

Найдавнішими зображеннями, що свідчать про перебування та глибоке почитання блаженної Едіґни в Пуху і за його межами, є два стулки вівтаря першої половини XV століття. На них вона зображена в чернечому вбранні з книгою та півнем у руках. Сьогодні ці зображення зберігаються в Баварському національному музеї.

Найдавніша письмова згадка про Едіґну міститься в «Анналах баварських герцогів» Йоганна Авентіна (1477–1534). Описуючи смерть імператора Людвіга IV Баварського, він згадує, що той помер поблизу Пуха, де похована Едіґна, яку місцеві мешканці глибоко шанують і до якої звертаються в молитвах у разі втрат і крадіжок.

Найповнішим джерелом про життя Едіґни є праця Матіаса Радера «Bavaria Sancta» (1615–1627). Посилаючись на таблиці, які він бачив у пуській церкві, автор пише: «Блаженна діва Едіґна була француженкою, дочкою короля Франції, яка заради свого Жениха, Господа Ісуса Христа, добровільно прийняла вигнання, спочиває тут і прославлена численними знаменнями та чудесами …».

Зректися трону, щоб служити

З XVII до XIX століття збереглося чимало письмових згадок і свідчень про життя та служіння блаженної діви Едіґни. Вони засвідчують чудеса, що відбувалися за її заступництвом, а також глибоку пошану, якою вона користувалася серед баварського народу. На основі цих джерел і усних передань сформувався життєпис Блаженної, відомий нам сьогодні: Едіґна прийшла до Німеччини з Франції, походила з королівського роду і була донькою французького короля Генріха І (1031–1060) та королеви Анни Ярославни. З огляду на обіт дівоцтва та з любові до свого Жениха — Ісуса Христа — вона обрала добровільне вигнання і залишила королівський двір, щоби уникнути примусового шлюбу. Під час своєї подорожі Едіґна дісталася Баварії, де селянин підвіз її на возі, запряженому волами. На возі також були півень і дзвіночок.

Згідно з переданням, поблизу села Пух воли самі зупинилися, півень заспівав, а дзвіночок задзвонив. Едіґна сприйняла це як знак Божого Провидіння й вирішила залишитися в цьому місці, щоб служити. Вона оселилася в дуплі великої липи (ця липа стоїть і сьогодні поруч із церквою святого Себастіяна) та прожила там 35 років, служачи Богові й наслідуючи Христа в молитві, чуванні, чистоті та пості.

Ще за життя Едіґна була відома своїми доброчинствами й користувалася великою пошаною серед місцевих мешканців. Вона зреклася свого королівського статусу, щоби наслідувати Христа, служити ближнім, зцілювати хворих, ділитися знаннями та навчати людей віри й Святого Письма. Відмовившись від земних привілеїв заради небесних скарбів, вона обрала самітницьке життя в близькості до Творця. Так Едіґна стала прихистком для людей, які серед бур повсякденного життя шукали допомоги й утіхи.

До сьогодні блаженна Едіґна є взірцем служіння, самопожертви та вірності Богові. За переказами, після її переходу з земного вигнання до небесної Батьківщини 26 лютого 1109 року з липи, в якій вона мешкала, почала витікати олія. Проте вона зникла, коли люди спробували її продавати.

Блаженна, що діє крізь століття

Після смерті блаженної Едіґни у 1109 році пам’ять про неї збереглася в громаді Пух і навколишніх місцевостях, адже за її заступництвом відбувалися численні чудеса й зцілення. Мешканці села поховали Блаженну в Пуху — за вівтарем в апсиді романської церкви VIII століття, про що свідчить гробниця, відкрита у 1978 році. За місцевою традицією, в цьому місці ховали людей, які ще за життя користувалися особливою пошаною. Джерела, зокрема хроніка Авентіна та давні зображення Едіґни в храмах Мюнхена і Пуха, вказують на те, що її активне й публічне почитання розпочалося не пізніше XIV—XV століть, а можливо — вже невдовзі після її смерті.

У 1600 році її мощі були піднесені та виставлені для почитання на бічному вівтарі храму. Відтоді розпочався розквіт культу блаженної Едіґни — не лише в Пуху, але й далеко за його межами. Про це свідчать вотивні таблиці XVII—XIX століть, принесені до церкви з різних місць як подяка за отримані від Бога ласки. Найдавніша збережена вотивна таблиця датується 1639 роком і розповідає про дитину з Маммендорфа, яка захворіла на «червону недугу» і за одну ніч стала знову «здоровою і бадьорою».

З численних інших таблиць і повідомлень можна зробити висновок, що блаженна Едіґна була і залишається заступницею в багатьох життєвих випробуваннях: у разі втрат і крадіжок, хвороб людей і тварин, нещасних випадків, а також у годину смерті. Почитання Едіґни збереглося в багатьох громадах, що підтверджують щорічні паломництва з Міттерндорфа, Оберпфаффенгофена та Фюрстенфельдбрука. Численні особисті прощі засвідчуються також книгою молитовних намірів, яка з 1991 року лежить на вівтарі блаженної Едіґни, де люди записують свої прохання і турботи.

Едіґна ніколи не була офіційно канонізована, і не збереглося документів про формальну беатифікацію. Втім, вона внесена як блаженна до римського реєстру святих і блаженних Інституту Папи Івана XXIII при Латеранському університеті в Римі. Вона є народною блаженною, до якої люди звертаються в щоденних потребах і яка навіть після своєї смерті залишається вірною помічницею всіх нужденних.

Храми та реліквії блаженної Едіґни

Сьогодні реліквії блаженної Едіґни зберігаються і виставляються для почитання у двох баварських храмах: у церкві святого Себастіяна в Пуху та в церкві блаженної Едіґни в Гофдорфі поблизу Гундердорфа. Обидва храми мають цікаву історію та тісно пов’язані з життям і почитанням блаженної Едіґни.

Церква святого Себастіяна в Пуху, де блаженна Едіґна колись була похована і де нині зберігаються її реліквії, походить з VIII століття. У 1453 році храм було розширено до теперішніх розмірів, а в першій половині XVIII століття він був оформлений і розписаний у стилі рококо. Згідно з історичними джерелами, до XVIII століття покровителем церкви був архангел Михаїл, однак сьогодні ним є святий Себастіян, хоча внутрішнє оздоблення храму повністю присвячене блаженній Едіґні. Вона є центральною постаттю головної фрески храму під назвою «Едіґна — переможниця земного». На фресці вона зображена в одязі паломниці в дуплі липи: правою ногою вона топче змія, а під лівою лежать скинуті на землю символи влади, гордині та світської любові. Вони втратили для неї значення, бо вона повністю посвятила себе Божій любові. Реліквії блаженної Едіґни зберігаються у скляній вітрині в лівому бічному вівтарі храму та доступні для почитання.

У Гофдорфі, поблизу міста Боген на Дунаї, розташована невелика церква, покровителькою якої є блаженна Едіґна. Храм був збудований близько 1700 року. Згідно з історичними джерелами, першим покровителем церкви був святий Тома, однак з 1765 року блаженну Едіґну проголосили її патронесою. Причину цієї зміни описано в документі, оригінал якого зберігається в храмі: у 1765 році до Гофдорфа були перенесені реліквії блаженної діви Едіґни. В документі зазначено, що реліквії (частинка черепа) були передані абатом монастиря Фюрстенфельд Мартіном ІІ Газі абатові премонстрантського монастиря Віндберг Бернгарду, який згодом передав їх до Гофдорфа. Сьогодні реліквії зберігаються в табернакулі під вівтарним образом, що зображає Едіґну серед людей, які потребують допомоги. Так само, як і мешканці Пуха, жителі Гофдорфа почитають блаженну Едіґну як заступницю і вірну помічницю в усіх життєвих обставинах.

Театральна вистава «Едіґна-ігри»

У лютому 1959 року, з нагоди 850-ї річниці смерті блаженної Едіґни, громада Пуха вперше поставила «Пам’ятну виставу „Едіґна з Пуха“», щоб особливим чином вшанувати пам’ять Блаженної. Ініціатором став окружний хранитель культурної спадщини Вольфґанґ Фьольк. Першу п’єсу написав автор Франц С. Ваґнер. Режисерові Максу Пайнтнеру вдалося зацікавити цією ідеєю щонайменше 40 мешканців Пуха, які як перші актори-аматори зіграли життя місцевої Блаженної. Вистава мала великий успіх і здобула широке визнання глядачів, тож організатори вирішили проводити „Едіґна-ігри“ кожні десять років. У 1979, 1989 та 1999 роках постановку очолював Гарді Бауманн.

Зміст «Едіґна-ігор» у 1959–1999 роках базувався на життєписі блаженної Едіґни, укладеному Маттеусом Радером у 1624 році. Події розгорталися навколо тисячолітньої липи, яка символізувала зв’язок між поколіннями. До сьогодні ця театральна вистава є не лише виявом живої віри, але й внеском у збереження традицій і культури всього регіону. Вона також є важливим засобом підтримки почитання Блаженної та доброю нагодою донести християнські ідеали до ширшої аудиторії.

«Едіґна-ігри» 2009 року, присвячені 900-й річниці смерті блаженної Едіґни, відбулися під керівництвом відомого театрального режисера Маркуса Евердінґа. Познайомившись із постаттю блаженної Едіґни, він був нею глибоко вражений і прагнув поділитися цим захопленням із глядачами. Він частково професіоналізував постановку і представив нову п’єсу власного авторства під назвою «Блаженні голодні й спраглі справедливості» на новій, розширеній сцені, збудованій з ініціативи Товариства Едіґни та за підтримки численних жертводавців.

У 2019 році Евердінґ представив сучасну версію фестивалю під назвою «Ex Voto Edigna — Що залишилося від дерева», щоб перенести постать блаженної в сучасність. Режисер познайомив глядачів з Катрін — молодою жінкою, яка приїжджає до Пуха, залишивши позаду родину й кар’єру. На вокзалі вона дарує іншим людям свій час — найцінніше, що має і що неможливо купити за гроші — і так стає живим, доброзичливим «серцем» села. Постановка була задумана як віддзеркалення сучасного суспільства і мала спонукати до роздумів над життєвими пріоритетами та цінностями. Наступні «Едіґна-ігри» заплановані на лютий—березень 2029 року.

Товариство Едіґни: історія і сучасність

Товариство Едіґни в Пуху (Edigna-Verein Puch e. V.) має тривалу історію та зробило вагомий внесок у розвиток культури місцевої громади. Від свого заснування у 1969 році товариство організовує різноманітні культурні й соціальні заходи, які стали невід’ємною частиною громадського життя та сприяють міжнародному діалогу.

Головною метою товариства є проведення «Едіґна-ігор» кожні десять років, поширення почитання блаженної Едіґни та донесення її послання до сучасного світу. Члени товариства прагнуть зберігати традиції та передавати християнські й соціальні цінності. До постійних ініціатив також належить організація дня пам’яті блаженної Едіґни 26 лютого. Щороку цього дня в церкві святого Себастіяна відбувається урочисте богослужіння та святковий прийом. Особливо на свято запрошують жінок і дівчат, які носять ім’я Едіґна.

Окрім основних завдань, Товариство Едіґни активно підтримує життя громади Пуха. Заснована товариством група «мати—дитина» сприяє знайомству й інтеграції молодих сімей. Понад 20 років також діє художня група «Pucher Farbkreis», яка проводить щотижневі заняття, а кожні 2–3 роки організовує виставки своїх робіт.

Протягом багатьох років товариство проводить передріздвяний сімейний захід, під час якого діти й молодь у супроводі музичних гуртів представляють різдвяні сценки. Важливою складовою діяльності товариства є також організація освітніх поїздок і відвідувань театрів. Понад 40 років Товариство Едіґни бере участь у Леонгардійській процесії у Фюрстенфельдбруку, де відтворюється прибуття Едіґни до Пуха.

З 1988 року Товариство Едіґни підтримує дружні зв’язки з Україною та Апостольським екзархатом для українців візантійського обряду в Німеччині й Скандинавії та активно долучається до ініціатив, пов’язаних із почитанням блаженної Едіґни. Його роль у цьому важко переоцінити, адже протягом багатьох років товариство є першою інстанцією, до якої звертаються з питаннями, що стосуються Блаженної. Воно зберігає та передає пам’ять про Едіґну і є її «послом» у сучасному світі.

Блаженна Едіґна та Апостольський екзархат

Апостольський екзархат УГКЦ надає особливого значення почитанню блаженної Едіґни як своєї покровительки та заступниці, організовуючи паломництва, богослужіння та інші культурні й релігійні заходи.

Першою задокументованою подією, пов’язаною з почитанням блаженної Едіґни, стало паломництво молоді Української Греко-Католицької Церкви 6 липня 1988 року. Паломники під проводом тодішнього апостольського екзарха владики Платона (Корниляка), прямуючи до Рима з нагоди Тисячоліття Хрещення Руси-України, зупинилися в Пуху, щоб вшанувати блаженну Едіґну. На згадку про цей візит у храмі Пуха було встановлено пам’ятну таблицю з написом: «Блаженна Едіґно, правнучко святого Володимира, донько Анни Ярославни, молися за нас і за наш народ. До Міленіуму Хрещення України. Українська молодь у діаспорі. Пух, 6 липня 1988».

З 2006 року українське паломництво до Пуха під проводом тодішнього апостольського екзарха владики Петра (Крика) стало регулярним. Щорічні прощі Апостольського екзархату до місця життя і спочинку блаженної Едіґни об’єднують українські громади не лише в Баварії, але й по всій Німеччині. Вони відбуваються щороку в першу суботу липня.

Апостольський екзарх Преосвященний владика Богдан (Дзюрах) продовжив традицію своїх попередників і наголосив на значенні блаженної Едіґни для української громади та українського народу. Він поглибив стосунки з громадою Пуха та розпочав активне поширення знань про до того маловідому в УГКЦ Блаженну. Під час паломництва 3 липня 2021 року владика Богдан подарував Товариству Едіґни ікону з її образом і подякував за «багаторічну співпрацю та міцний зв’язок українців нашого екзархату з громадою Пуха та Товариством Едіґни».

16 жовтня 2023 року Глава УГКЦ Блаженніший Святослав затвердив оновлений Місяцеслов УГКЦ, до якого було внесено й блаженну Едіґну. Відтоді вона почитається як блаженна всією УГКЦ, а її літургійний спомин відзначається 26 лютого.

А 29 вересня 2024 року Преосвященний владика Богдан звершив чин освячення ікони блаженної Едіґни, яку вмонтовано в іконостас катедрального храму Покрову Пресвятої Богородиці м. Мюнхен.

Також 21 січня 2025 року кардинал Райнгард Маркс, архиєпископ Мюнхена і Фрайзінга, передав владиці Богдану, апостольському екзарху для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії, мощі блаженної Едіґни, які будуть встановлені у катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці м. Мюнхен і в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового у Києві.

Едіґна та українські делегації й події

Блаженна Едіґна поєднує Схід і Захід. Завдяки своєму походженню вона є постаттю, що об’єднує Україну, Францію та Німеччину, сприяючи культурному й історичному братерству, розвитку міжнародних зв’язків і поглибленню контактів між цими країнами. Вона має особливе значення для партнерства між Україною та Німеччиною.

Від 1988 року до Пуха прибувають численні офіційні делегації та окремі паломники з України, щоб ушанувати блаженну Едіґну з її славним українським корінням і пізнати її історію в Баварії. Яскравим прикладом став візит Президента України Віктора Ющенка 9 лютого 2007 року. Під час участі в Мюнхенській конференції з безпеки він висловив бажання відвідати парафіяльний храм у Пуху, щоб поклонитися реліквіям блаженної Едіґни — онуки великого князя Ярослава Мудрого. Під час візиту Президент поспілкувався з головою Товариства Едіґни пані Едіґною Келлерманн і залишив запис у книзі прохань, зазначивши глибоке зворушення та великий пошанівок, яким Едіґна і її мати, княжна Анна, досі користуються в Україні.

Останніми роками зв’язки й співпраця з Україною значно поглибилися завдяки активній діяльності Товариства Едіґни. Генеральний консул України в Мюнхені щороку відвідує Пух на свято Едіґни 26 лютого. Водночас представники товариства — Едіґна Келлерманн та Андреас Лоде — у червні 2018 року відвідали Київ на запрошення міністра закордонних справ України Павла Клімкіна. Вони взяли участь у щорічному концерті МЗС України просто неба, під час якого було представлено історичну постановку, присвячену Едіґні: «Едіґна, донька Анни Київської та Генріха І — початок славного служіння!»

24 лютого 2023 року ця вистава під назвою «Edigna 23» була представлена у Фюрстенфельдбруку в Німеччині — в річницю повномасштабного російського вторгнення в Україну — як свідчення того, що останнє слово належить не ненависті й терору, а людяності, турботі та любові до ближнього.

Візит Постійного Синоду УГКЦ

25 травня 2024 року єпископи Постійного Синоду УГКЦ вшанували блаженну Едіґну, відвідавши церкву святого Себастіяна в Пуху, де зберігаються її реліквії. Делегація єпископів на чолі з Блаженнішим Святославом зустрілася з парафіяльною громадою та спільно помолилася. Після молитви владики подарували громаді й Товариству Едіґни ікону Покрову Пресвятої Богородиці з блаженним Петром Вергуном та блаженною Едіґною обабіч.

Пані Едіґна Келлерманн, почесна голова Товариства Едіґни та відповідальна за контакти з Україною, подарувала членам Постійного Синоду пам’ятні медалі блаженної Едіґни та запросила залишити підписи в гостьовій книзі й книзі молитовних намірів.

«Тут пульсує життя, над яким не має влади ні простір, ні час», — сказав Блаженніший Святослав, звертаючись до представників парафії святого Себастіяна в Пуху. — «Ми побачили липу, якій тисяча років, але яка має молоді паростки. Так само ми бачимо тисячолітню Церкву як Тіло Христове, на якому зростають молоді гілки — ті діти, що сьогодні нас вітали. Силою цього життя є життя Святого Духа. Блаженна Едіґна, яку ми сьогодні вшановуємо, є джерелом благодаті Святого Духа. Ми відчуваємо, що ні війна, ні смерть не мають влади над такою життєвою енергією, що походить від Святого Духа».

Блаженніший також висловив слова подяки, відзначивши працю Товариства Едіґни у збереженні й плеканні джерела життя, яке тут залишила блаженна Едіґна. «Візит нашого Синоду є свідченням нашої пошани до святості Святого Духа, яка пульсує тут завдяки вам», — наголосив він. — «Ми сподіваємося, що реліквії блаженної Едіґни колись прибудуть до Києва. Ми прагнемо поширювати її почитання. Цього року ми внесли день пам’яті блаженної Едіґни до літургійного календаря нашої Церкви. Ми віримо, що те, чого грішники на землі не можуть здійснити, святі на небі можуть випросити».