Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#ДорогоюНадії: 3. Бог надії на зорі людської історії
20 жовтня 2025
У цих настановах, які належать до серії духовних роздумів владики Богдана, апостольського екзарха у Німеччині та Скандинавії, під назвою «Дорогою Надії», владика відкриває нам обличчя Бога як джерела невтомної любові та вірності, Який навіть після людського гріхопадіння не залишає людину наодинці з її слабкістю. Навпаки, Він щоразу виходить назустріч, кличе до діалогу та дарує Свою обітницю спасіння. Це розважання спонукає нас побачити у власному житті Божу вірність і навчитися долати страх і недовіру, відкриваючись Його милосердній любові.
Вже на самому початку історії спасіння Господь Бог постає перед нами як Бог надії. Адже в момент гріхопадіння нашого прабатька Адама Господь виходить йому назустріч, бажаючи відновити стосунки довіри і любові з переляканою та засоромленою своїм гріхом людиною: «Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: „Де ти?“» (Бут. 3, 9).
Так буде завжди в історії відносин Бога і людини: хоч людина відвертається від Бога, Бог не відвертається від неї. Бо наш Бог — це Бог надії. Він вірить у потенціал добра, який Сам вклав у людину. А тому, хоч як далеко не відійшла б людина від свого Творця, для неї завжди залишається відкритою дорога до спасіння.
Більше того, Господь Бог, звертаючись до впалого Адама в раю, не лише дає сигнал, але й Свою непомильну обітницю спасіння, коли скеровує такі слова до змія-спокусника: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову» (Бут. 3, 15).
Ця біблійна історія дає нам надзвичайно важливу науку — передусім про вірність Бога і Його безумовну та безкорисливу любов, яка є підставою надії для людини. Бог, незважаючи на людський гріх, не відвертається від нас, але йде на пошуки нас, скеровує до нас Своє слово, запрошує до діалогу — в правді, у щирості й у любові. Такий діалог із Богом має на меті відновити стосунки і виправити все зло, яке, через підступні дії диявола, закралося в наше життя.
Втім, як і у випадку з Адамом, почуття сорому, страху й негідності нерідко може паралізувати волю людини до добра, особливо коли вона в болісний спосіб досвідчила своєї слабкості й падіння. Тим більше — в ситуації, коли Бог «кличе», тобто запрошує людину до глибшого духовного життя, чи до особливо служіння в Церкві, наприклад у монашестві чи священстві. Тоді лукавий починає оскаржувати людину перед нею самою, нашіптуючи їй до серця: «Ти — негідний/негідна, ти грішний/грішна, ця дорога — не для тебе…» тощо. У таких випадках ніколи не слід піддаватися паралізуючому страхові чи малодушності, які випливають із невіри в Божу благодать і милість, а радше навпаки — ще більше відкриватися до Божого Слова, яке завжди нас кличе до єднання з Богом, до віри у Його любов і до довіри Його обітницям.
Молитва
Пресвята Богородице, Ти — та Невіста, чиє Потомство, — наш Господь Ісус, уже стер голову змієві-спокуснику, ударемнивши всі його підступні дії щодо мене. Навчи мене з довірою приймати Боже Слово і відновлювати стосунки з Богом, знову і знову кидаючись у Його батьківські обійми, які Він відкриває для мене у Тайні Сповіді — у Тайні милосердної любові.
