Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#ДорогоюНадії: 4. Патріярх Ной: надія в обставинах потопу
22 жовтня 2025
У межах духовного циклу «Дорогою Надії», започаткованого з нагоди жовтневого місяця молитви на вервиці за мир, владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, представив чергові духовні роздуми. У своєму посланні архиєрей розмірковує про постать праведного Ноя як приклад живої надії та вірності Богові серед зла і випробувань. Владика закликає вірних не зневірюватися перед життєвими бурями, а будувати свій «ковчег спасіння» — Христову Церкву — як простір єдності, любові та надії.
Носіями надії є живі віруючі люди в різних обставинах їхнього життя. У нашій Літургії св. Йоана Золотоустого ми після освячення чесних дарів згадуємо їх, коли молимося: «за спочилих у вірі праотців, отців, патріярхів, пророків, апостолів, проповідників, євангелистів, мучеників, ісповідників, посників» — і за всіх праведників, які звершили своє життя у вірі.
Одним із перших у цьому довгому списку носіїв надії був праведний Ной. Він жив посеред грішного суспільства і страждав від зла, яке буквально затоплювало сучасний йому світ. І коли настав потоп — як видимий знак духовної деградації та відступства від Бога його сучасників — Ной, у своєму упованні на Всевишнього, отримав від Бога знак порятунку, примирення і надії.
Спершу ковчег спасіння, який Ной мусив спорудити власними руками, став для нього та його найближчих, а також для багатьох живих істот місцем спасіння. Відтак голуб, що приніс у ковчег оливну галузку — знак завершення потопу — став провісником слова обітниці, яку Господь дав Ноєві та його потомству на всі віки: «Я встановляю мій союз із вами: ніяке тіло не буде більше знищене водами потопу, ні потопу вже не буде, щоб пустошити землю» (Буття 9, 11).
Історія Ноя нагадує про те, що Бог, попри море гріхів, які буквально затоплюють людський рід, не відступає від свого плану порятунку і спасіння, а знову і знову відкриває нову сторінку в історії людства, відроджуючи його зсередини, знаходячи посеред «грішного і перелюбного роду» вірних Йому осіб, які стають живим знаком і знаряддям Божої надії — через їхню довіру та послух Божому слову і життя за Божим законом.
Вони, подібно до Ноя, навіть коли оточення висміює їх за вірність Богові, залишаються витривалими у вірі та покладають усе своє уповання виключно на Нього. Тож хвилі розбурханих стихій не можуть потопити їх, а самі вони, після того як катастрофа з веління Божого відступає, стають зародком нового народу, вірного Богові й Його заповідям.
Ми, що зазнаємо на собі удари різноманітних життєвих бур, розбурханих хвиль війни, суспільних потрясінь і криз, — в обставинах, коли за нашу приналежність до Христа нас можуть висміяти чи зневажити, — не даймо себе паралізувати діями оточення. Але у повному упованні на Боже слово продовжуймо будувати наш новозавітний ковчег спасіння — Христову Церкву як простір єдності, надії та християнської любови — і неодмінно дочекаємося благовісті миру, а також станемо для нашого народу знаком відродження і нової надії.
Молитва
Господи Боже, коли світ заполонило зло, Ти не відвертаєшся від нас. Як Ти врятував Ноя та його родину, так і сьогодні Ти кличеш нас зводити притулки надії, бути будівничими спасіння і довіри. Скріпи нашу віру в те, що жодна буря не сильніша за Твою любов. Богородице, ясна Зоре серед розбурханих життєвих хвиль, будь нашою провідницею і заступницею в нашій мандрівці морем життя та запровадь нас безпечно до пристані спасіння.
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
