Коментар на Євангеліє 20-ої неділі після П'ятидесятниці

Недільний Апостол (Гал. 200 зач.; 1,11–19):

Браття, 11 звістую вам, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою; 12 бож я її не прийняв, ані навчився від людини, лише - через об'явлення Ісуса Христа. 13 Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її. 14 Я перевищував у юдействі багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15 Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, 16 зволив об'явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, то я негайно, ні з ким не радившись, 17 ані не подавшися в Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, пішов в Арабію, а потім знову повернувся в Дамаск. 18 По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і перебув у нього п'ятнадцять день. 19 А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.

Євангельський уривок (Лк. 30 зач.; 7,11–16):

В той час 11 пішов [Ісус] у місто, що зветься Наїн, а з ним ішли його учні й сила народу. 12 Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста. 13 Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: “Не плач.” 14 І приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: “Юначе, кажу тобі, встань!” 15 І мертвий підвівся і почав говорити. І він віддав його матері. 16 Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога та й говорили: “Великий пророк устав між нами”, і: “Бог навідався до народу свого.”

Мікроконтекст: Святий Апостол Павло, пишучи, що Господь вибрав його «вже від утроби матері» (Гал. 1,15), наводить слова Ісаї (Іс. 49,1) та Єремії (Єр. 1,5). Якраз ці пророки порівнювали свої особисті відносини з Богом до того зв'язку, який існує виключно між матірю та її дитям. Бо тільки вона знає свою дитину від самого початку і у такий глибокий спосіб, який недоступний нікому іншому в світі. Тут треба додати, що коли ми патетично висловлюємося про ношення дитини «під серцем», в єврейській мові йдеться про материньске «нутро» або «нутрощі». Щось дуже подібного бачимо в євангелиста Луки, який каже, що чудо воскресіння юнака відбулося саме тому, що Ісус Христос зглянувся над горем його осиротілої матері (пор. Лк. 7,13). Слово «зглянувся», по-грецьки «еспланхністе», означає, що все «нутро» Ісуса стрепенулося. Також старосирійська версія Євангелія вживає дієслово «етрахам», якого корінь означає «милосердя» або якраз «утробу матері». З цього видно, що Син Божий прийняв на Себе людську природу з її емоціями і любить нас безкорисливою і незламною любов'ю, яка схожа на материнську.

Коли в недільному Апостолі присутній лише прихований натяк на «пророків», то в нашому євангельському уривку свідки чуда, яке зробив Ісус, говорять про Нього прямо: «Великий пророк устав між нами» (Лк. 7,16). Ця тема продовжується в дальшій частині сьомої глави євангелії від Луки, бо опісля йде мова про Йоана Хрестителя, якого Господь називає «більшим від пророка» (пор. Лк. 7,26). Рівно ж під час гостини в домі фарисея Симона, де розкаяна грішниця помазує ноги Ісуса, господар міркує собі про Нього: «Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його» (Лк. 7,39).

Макроконтекст: Щоб ліпше зрозуміти, чому євангелист Лука так часто наголошує на значенні пророків, мусимо порівняти описані ним події з тим, що відбулося в Старому Завіті. Візьмім для прикладу оздоровлення на відстань слуги сотника (пор. Лк. 7,1-10), яке передує нашому уривкові. Оскільки сотник не був євреєм, ця подія має спільні риси з зціленням сирійця Наамана Єлисеєм. Згаданий пророк навіть не вийшов з хати надвір до хворого, а лише послав до нього свого слугу (пор. 2. Цар. 5,9-19). Також воскресіння сина вдови з Наїн (пор. Лк. 7,11-17), про яке в основному тут йде мова, схоже на чудо пророка Іллі, який воскресив сина вдови з Сарепти (пор. 1. Цар. 17,17-24). Подібно і розмову учнів Йоана Хрестителя з Ісусом та їхнє питання: «Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати?» можна зрозуміти тільки в контексті слів Мойсея: «Пророка з-поміж вас, з твоїх братів, такого, як я, Господь, Бог твій, настановить тобі» (Втор. 18,15). Оскільки «не з'явився більше такий пророк в Ізраїлі, як Мойсей» (Втор. 34,10), єврейський народ надалі очікував сповнення Богом даної обітниці. В решті сам факт, що Христос, як серцевідець, виявляє думки фарисея Симона (пор. Лк. 7,39.44–47), про які говорилося вище, нагадує здатність пророка Єлисея знати військові плани арамійського царя (пор. 2. Цар. 6,12).

У всіх цих випадках йдеться про велику схожість між Ісусом Христом та трьома найбільшими чудотворцями Старого Завіту: Мойсеєм, Іллею та його учнем, Єлисеєм. Але оскільки названі пророки вживали різні засоби для здійснення чудес, Ісус зціляє і воскрешає самим тільки словом. З цього видно, що пророки були лише прообразами Христа, який мав прийти спасти людей і якого, згідно з пророцтвом Малахії, мав сповістити предтеча – Йоан. Про цього останнього, після згаданої вже розмови з його учнями, Ісус говорить так: «Це той, про кого написано: Ось я посилаю посланця мого перед твоїм обличчям, що приготує путь твою перед тобою» (Лк. 7,27, Мал. 3,1).

Керигма: Наші біблійні роздуми можна так підсумувати: З одного боку, порівняння недільного уривку з Апостолом вказує беззастережно на людську природу Ісуса Христа, який глибоко зворушується і милосердиться над нашим терпінням, як мати над плодом свого лона. З другого боку, читаючи наш євангельський уривок в контексті Старого Завіту, видно, як Бог через пророків поступово відкривав план нашого спасіння. Цей задум Він здійснив остаточно в особі Свого єдинородного Сина. Тому й чудо воскресіння юнака з Наїн є нічим іншим як частиною об'явлення Ісуса Христа як нашого Спасителя і Бога. В Його особі поєдналися отже дві природи – людська і божественна, а місцем цього святого з'єднання була утроба Пречистої Богородиці і Приснодіви Марії, найліпшої і найсвятішої зі всіх матерів. Тому просім Пресвяту Богородицю з умиленням і вірою: «Спаси нас молитвами своїми, Діво пречиста, що офіруєш матернє лоно Синові твоєму і Богові нашому» (богородичний, гл. 8 у вівторок на кінець Утрені). А Народженого з неї благаймо, щоб Він віддав нас їй в опіку так, як віддав воскреслого юнака його матері (пор. Лк. 7,15). Тоді ми спасемося, бо «слуга Марії ніколи не пропаде» (св. Альфонс Лігуорі).

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

18 травня Коментар на неділю П’ятидесятниці 12 травня «Молитва відкриває людині перспективу вічності», — владика Богдан 9 травня «Небо є там, де є любов», — владика Богдан у празник Вознесіння Господнього