Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Владика Богдан у Патріаршому соборі: «Вчімося від сотників сьогоднішнього дня сильної та живої віри, з якої проросте велике дерево надії»
22 липня 2024
Важливо, щоб ми дбали про живу віру — таку, яку мав сотник. Про віру, яка керується любов’ю до свого народу, яка бажає порятунку всіх бажаючих — ближніх і далеких синів та дочок нашого народу. Господь Бог обов’язково нам поможе так, як робив це і дотепер. Бо Він дотепер знаходив віру в нашому народі там, де ми самі і світ не сподівалися. Він знаходив віру в силу правди та любові, яку виявляють, у першу чергу, наші захисники, наші сотники, починаючи з Небесної Сотні на Майдані і до сьогодні на східних рубежах.
Про це сказав екзарх для українців Німеччини та країн Скандинавії владика Богдан Дзюрах у проповіді в Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 21 липня, у четверту неділю після Зіслання Святого Духа.
У проповіді архиєрей зауважив, що подія про сотника, описана в Євангелії цієї неділі (Мт. 8, 5–13), є дуже динамічною, цікавою та повчальною для нашого християнського життя. Насамперед тому, що саме звернення римського сотника до Христа було революційною подією. Ба більше, це був революційний крок у житті самого сотника. А ще, крім цього, він називає Його — «Господи!», чим визнає Божественну владу над собою і просить про зцілення слуги, тобто раба, якого міг вважати своєю власністю.
«Сотник керується любов’ю, бо не може дивитися на страждання. Його віра викликала захоплення і здивування навіть в самого Ісуса. Ні в кого в Ізраїлі не знайшов такої віри. Ісус шукає живої віри між своїм народом. Ісус бачив серце і віру сотника, але хотів виявити його віру перед усіма присутніми. Ця віра сотника проявляється передусім в його смиренні», — зазначив проповідник.
Відтак владика Богдан окреслює три чесноти, які, за його словами, звіщає Боже Слово і про які маємо дбати у нашому духовному житті: «Це смирення, віра та любов», — підкреслив він.
Проповідник застеріг сучасну людину перед небезпекою знецінити смиренність.
«Правдиве християнське смирення вміє бачити свою гідність та таланти. Але знає, що всім завдячує комусь, хто є наді мною. Любов сотника є всеохоплюючою. Ми б сказали сьогодні — інклюзивною, бо він нікого не виключає. Він бачить у слузі страждаючу людину. Він є милосердний. Це ще одна ознака того, кому дана велика влада у народі», — сказав архиєрей.
«Милосердя — це здатність зійти з п’єдесталу, з начальника стати слугою, щоб послужити другій людині, а особливо тій, котра страждає. Так роблять правдиві люди, сам Христос, коли на тайній вечері вмив ноги своїм апостолам», — додав він.
«Смирення і милосердна любов беруть свій початок у найголовнішій чесноті — у його глибокій, щирій вірі. Ця глибока, жива віра каже людині ставати в правді перед Богом, визнаючи Його владу і авторитет над собою. Це жива і щира віра відкриває наші очі на страждання ближнього і спонукає наші руки до дії, праці, до служінні. По тому пізнається жива віра. Такої віри шукає в нас Христос», — підсумував історію про римського сотника проповідник.
А відтак єпископ звернувся до українців, які страждають у страшні часи війни, потребують зцілення душі і тіла, і закликав кожного молитися про сильну та живу віру, з якої для кожного українця повинно прорости дерево надії.
«Подібно як Ісус увійшов у Капернаум, так Він увійшов у долю нашого народу тут, над берегами Дніпра, коли наш народ через хрещення прийняв Ісуса як свою Дорогу, Правду і Життя. Він є між нами. Ніякий ворог не прожене Його з нашого життя і нашої історії. Наша історія вже не раз це довели. Важливо, щоб ми самі не випросили Ісуса зі свого життя, а навпаки, щоб ми в часах недолі ще більше наблизилися до Ісуса так, як це зробив сотник», — додав екзарх для українців Німеччини та країн Скандинавії.
