Коментар на Євангеліє 4-ої неділі Великого посту

Недільний Апостол і євангельський уривок:

Євр. 314 зач.; 6,13–20

13. Браття, колй Бог давав Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, поклявся самим собою, 14. кажучи: поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми. 15. І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю. 16. Люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою для ствердження. 17. Так само й Бог, бажаючи дати наслідникам обітниці якнайсильніший доказ непорушности своєї волі, зробив те клятвою, 18. щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну потіху, — ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. 19. У ній маємо, неначе котву душі, безпечну та міцну, що входить аж досередини за завісу, 20. куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, по чину Мелхиседека.

Мр. 40 зач.; 9,17–31

17. Одного разу чоловік якийсь прийшов до Ісуса і, кланяючись йому, сказав: — Учителю, я привів до тебе сина мого, що має німого духа, 18. і де тільки його вхопить, кидає його об землю, так що він піниться, скрегоче зубами і ціпеніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та вони не могли. 19. Він у відповідь каже їм: — О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть його до мене. 20. І привели його до нього. Як тільки дух побачив його, зараз же потряс ним, і той повалився на землю, запінився і почав качатися. 21. Він спитав його батька: — Скільки часу, як це йому сталося? — З дитинства, — відповів той. — 22. Часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами. 23. Ісус каже йому: — Якщо можеш? — Все можливе тому, хто вірує. 24. І вмить батько хлопчини скрикнув крізь сльози: — Вірую, поможи моєму невірству! 25. Ісус, бачачи, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: — Німий та глухий душе! Наказую тобі: вийди з нього й не входь більше в нього. 26. І закричавши та сильно ним стрясши, вийшов з нього. І той став мов мертвий, і багато хто казали: він умер. 27. Ісус узяв його за руку, підвів його, і той устав. 28. Коли він увійшов у дім, учні питали його насамоті: — Чому ми не могли його вигнати? 29. Він відповів їм: — Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом. 30. Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб хто знав, 31. бо він навчав своїх учнів і казав їм: — Син чоловічий буде виданий у руки людям і вб’ють його, і три дні після того, як його уб’ють, він воскресне.

Мікроконтекст: Нинішнє читання Апостола говорить, що Ісус Христос, проливаючи за нас Свою кров у Велику П’ятницю, ввійшов немов «аж досередини за завісу» (Євр. 6,19–20). У цей спосіб Він здійснив старозавітній прообраз, згідно з яким архиєрей входив у святилище Єрусалимського храму «з кров’ю козлів та телят», щоб спокутувати гріхи народу (див. Євр. 9,7–15). Пам’яткою кривавої жертви нашого Спасителя стала Євхаристія, яку Він установив перед Своїми страстями у Великий Четвер. Її старозавітнім зразком була безкровна жертва, яку приніс «Мелхиседек, цар Салему, священник Всевишнього Бога, який зустрів Авраама, коли він повертався після поразки царів, і який благословив його» (Євр. 7,1). Тут автор послання до Євреїв парафразує слова з книги Буття, в яких йдеться про приношення хліба й вина (див. Бут. 14,17–20), відоме читачам як прототип пресвятої Євхаристії.

Про цю спасительну жертву йде мова і в нинішньому євангельському уривку: «Син чоловічий буде виданий у руки людям і вб’ють його, і три дні після того, як його уб’ють, він воскресне» (Мр. 9,31). Також тут, згадуючи про Своє воскресіння на третій день, Ісус робить натяк на Авраамову історію з «Писання, за яким мав він з мертвих воскреснути» (Йо. 20,9). Пригляньмося цьому моментові дещо ближче, оскільки в образі сина, який немовби вмер і якого Христос, зціливши, підвів та віддав батькові (див. Мр. 9,26–27), теж видно певні контури жертви Авраама.

Макроконтекст: Святе Письмо говорить, що патріарх Авраам якраз «на третій день» побачив гору, на якій як цілопалення мав бути принесеним його син Ісаак (див. Бут. 22,4). Автор послання до Євреїв пояснює це місце так: «Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина, він, що обітниці одержав, до якого було сказано: „Від Ісаака тобі народиться потомство“, думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити; тому його й одержав назад, як символ» (Євр. 11,17–19). Тому теж Авраам став отцем віри.

Таких спільних точок між його історією та життям Ісуса Христа є більше. Для прикладу варто сказати, що, коли після потопу гордовиті люди захотіли збудувати височезну вежу й «утворити собі ім’я» (Бут. 11,4), тоді Бог не дозволив на це. Але Авраамові, який смиренно виконував Божу волю, Господь пообіцяв: «зроблю великим твоє ім’я» (Бут. 12,2). Подібно говорить апостол Павло про Ісуса, який послушний волі Небесного Отця витерпів за нас хресну смерть: «Тому і Бог його вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я» (Фил. 2,9). «Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений» (Лк. 14,11).

Керигма: Хоч Ісус Христос, у Своїм безмежнім смиренні, став людиною, Він надалі залишається єдинородним Сином Божим, перед яким з острахом стоять усі небесні сили. Тим більше ми не маємо сміливости задля великих гріхів наших. Але Він, знаючи нашу неміч, дав нам як заступницю Свою Матір, пресвяту Діву Марію. Вона як Авраам повірила цілковито Господньому Слову, кажучи: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1,38; див. Лк. 1,45). І подібно як у випадку Авраама, Бог вивищив її за це, про що вона сама й каже: «бо він зглянувся на покору слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди» (див. Лк. 1,48). Бо тільки завдяки ній, Бог Отець зіслав нам Свого Сина, який відкупив нас Своєю чесною кровю, «згадавши своє милосердя, як обіцяв був батькам нашим — Авраамові і його потомству повіки» (Лк. 1,54–55). Тож словами з нинішнього Євангелія: «Вірую, поможи моєму невірству!» (Мр. 9,24), просім у Пресвятої Богородиці бодай одної краплини її покірної віри, та щоб вона сподобила нас «аж до останнього віддиху неосудно приймати освячення пречистих Таїн на зцілення душі й тіла». Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух (Східна Колегія, Айхштетт)

Дивіться також

18 листопада «Де людина забуває про Бога, там вона неминуче забуває і про ближнього», — владика Богдан до українців у Маннгаймі 14 листопада Коментар на Євангеліє XXVI неділі після П’ятидесятниці 14 листопада Коментар на Євангеліє XXIV неділі після П’ятидесятниці