Коментар на Євангеліє 5-тої неділі після П’ятидесятниці

Недільний Апостол і євангельський уривок:

Рим. 10,1–10

1 Брати, бажання мого серця і моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися. 2 Я бо їм свідчу, що вони мають ревність Божу, та вона не розумна. 3 Не розуміючи Божої справедливости й шукаючи установити свою власну, вони не покорилися справедливості Божій. 4 Бо мета закону — Христос, на оправдання кожного, хто вірує. 5 Мойсей про праведність, що від закону, пише: «Той, хто його виконує, буде ним жити.» 6 А справедливість, що від віри, так говорить: «Не кажи у твоїм серці: Хто зійде на небо?» — тобто: Христа звести додолу; 7 або: «Хто зійде в безодню?» — тобто: щоб вивести Христа з мертвих. 8 Що, отже, вона каже? «Близько тебе слово: в твоїх устах і в твоїм серці», тобто, слово віри, що його проповідуємо. 9 Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, 10 бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння.

Мт. 8,28–9,1

28 Коли ж він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29 І почали кричати: «Що нам і тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?» 30 Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31 Біси попросили його: «Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.» 32 «Ідіть» — сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях. 33 А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих. 34 Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць. 1 Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто.

Мікроконтекст: У посланні до Римлян святий Апостол Павло, «осудивши зовнішні приписи закону і з’ясувавши розуміння його духа» (сідален утрені 29.06.), пояснив, що до приходу Ісуса Христа ці приписи помагали юдеям зберегти правдиву віру перед впливом поганства. Але зі смертю Спасителя, яку Він витерпів за нас, вони втратили вже своє значення: «Бо мета закону — Христос, на оправдання кожного, хто вірує» (Рим. 10,4). Попри це дехто з юдеїв і надалі дотримувався зовнішніх обрядів, шукаючи в них оправдання й у такий спосіб, нехтуючи спасінням, яке Господь вислужив нам Своєю Кров’ю: «Не розуміючи Божої справедливости й шукаючи установити свою власну, вони не покорилися справедливості Божій» (Рим. 10,3).

Подібне духовне засліплення видно й у жителів гадаринського краю. Колись ця земля належала ізраїльтянам, але вони втратили її через своє невірство супроти Бога (див. 1. Хрон. 5,22–26). В часах Ісуса Христа більшість населення становили вже погани, які їли свинину. Тому Він прибув сюди, щоб підтримати розсіяних євреїв і принести їм спасіння. При цій нагоді Він вигнав бісів, які увійшовши у свиней сподіяли, що ціле стадо кинулось з кручі в море. Це довело до конфронтації з місцевим населенням, яке в елегантний спосіб попросило Його покинути їхні околиці.

Макроконтекст: Але чому ці погани не прийняли Ісуса, як наприклад самаряни з міста Сихар, що увірували в Нього як у Спасителя світу (див. Йо. 4,27–42)? Причиною їхньої негативної реакції була не тільки втрата свиней, але якраз неправильна віра (ідолопоклонство), як це видно зі слів пророка Ісаї: «Я простягав мої руки день-у-день до бунтівливого народу, що ходив недобрими шляхами, за своїми примхами; до народу, що мене безнастанно в обличчя дратує, що по садах приносить жертви, що на цеглі палить кадило; що сидить у гробах, ночі у сховиськах проводить, що їсть свинину, що в його посудах гидка юшка; що говорить: „Стій здалека, не підходь до мене, бо я святий для тебе!“ Вони — їдкий дим для мого носа, вогонь, що повсякчас палає» (Іс. 65,2–5). На книгу Ісаї покликається теж апостол Павло, боліючи над затверділітю свого народу: «Хоч би число синів Ізраїля було як морський пісок, тільки останок спасеться» (Рим. 10,27, Іс. 10,22). Так діється тому, що «тільки віруючі — правдиві сини Авраама» (Гал. 3,7), яких Бог «покликав не тільки від юдеїв, а й від поган» (Рим. 9,24), бо «в кожному народі, хто його боїться і чинить правду, той йому приємний» (Ді. 10,35).

Керигма: «Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають» (Євр. 11,6). Тому благаймо Його про дар правдивої віри, чинної любов’ю. Просім рівнож Пресвяту Богородицю про заступництво, щоб вона оберегла нас не тільки від відкритого спротиву пізнаній правді християнської віри, що є гріхом проти Святого Духа. Молімся теж, щоб вона подолала практичний атеїзм, який навчив людей жити так, немов би Бога не було. Звертаймося до неї з довір’ям ось такими словами: «О Маріє, Непорочно Зачата, молися за нас, що до Тебе прибігаєм, і за всіх, хто до Тебе не прибігає, а особливо за ворогів Святої Церкви і поручених Тобі».

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

18 травня Коментар на неділю П’ятидесятниці 4 травня Коментар на VI неділю після Пасхи (сліпородженого) 29 квітня Коментар на Євангеліє неділі Самарянки