Коментар на Євангеліє 6-ої неділі Великого посту (квітної)

Недільний Апостол і євангельський уривок:

Флп. 247 зач.; 4,4–9

4. Браття, радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: радуйтеся. 5. Хай ваша ввічливість буде всім людям відома. Господь близько. 6. Ні про що не журіться, але в усьому виявляйте Богові ваші прохання молитвою й благанням з подякою. 7. І мир Божий, що вищий над усякий ум, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі. 8. Наостанку, брати, усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, коли яка чеснота чи яка похвала — про те думайте. 9. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені — те чиніте, і Бог миру буде з вами.

Йо. 41 зач. 12,1–18

1. Шість днів перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де був Лазар, який був помер і якого воскресив Ісус. 2. Там отже, справили йому вечерю, і Марта услуговувала. І Лазар був один з тих, які сіли з ним до столу. 3. Марія взяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогоцінного, помазала ноги Ісуса й обтерла їх своїм волоссям; і наповнився дім пахощами мира. 4. Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріот, що мав його зрадити: 5. — Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним? 6. Сказав він так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій; він мав при собі калиту і крав те, що туди кидали. 7. Ісус промовив: — Лишіть її. Вона зберегла те миро на день мого похорону. 8. Бідних маєте з собою завжди, мене ж не маєте завжди. 9. Тим часом багато юдеїв дізналися, що він там, і зійшлися не тільки Ісуса ради, але також щоб Лазаря побачити, якого він воскресив з мертвих. 10. Тоді первосвященики змовилися і Лазара вбити, 11. бо численні юдеї лишили їх через нього й увірували в Ісуса.

12. На другий день сила людей, які прийшли на свято, почули, що Ісус іде в Єрусалим, 13. і взяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: — Осанна! Благословен грядий в ім’я Господнє, цар Ізраїлів! 14. І найшовши осля, Ісус сів на нього, як написано: 15. Не бійся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослиці. 16. Цього не збагнули його учні спершу, але коли Ісус прославився, вони згадали, що це було написано про нього і що таке вчинено йому. 17. Та й народ, що був при ньому, коли він був викликав Лазара з гробу й воскресив його з мертвих, свідчив про те. 18. Тому й народ вийшов йому назустріч, бо довідався, що він учинив те чудо.

Мікроконтекст:

Наш уривок з послання до филип’ян відомий багатьом як читання зі Служби на всяке прошення. Навіть дехто з дяків знає його напам’ять, мабуть через особливий подвійний заклик «радуйтеся!» (по-грецьки «хáйрете»), який хоч-не-хоч вливає в знедолене серце потіху й проганяє звідти смуток. Але чому якраз це читання вибрала Церква на квітну неділю? Чи може тому, щоб підкреслити радість, пов’язану з в’їздом Господа до Єрусалиму?

Коли докладно прочитати, як цю подію описує євангелист Йоан, можна зрозуміти, що далеко не всі раді тому, що відбувається. Навпаки, тут відчутна атмосфера напруги, загрози й ненависти з боку ворогів Ісуса Христа. Бо вже через декілька днів вони Його засудять і видадуть поганам, а ті — розіпнуть Його. До того ж, напередодні в’їзду до Єрусалиму у Витанії відбувається вечеря, на якій крім Ісуса присутній Лазар, якого Він воскресив з мертвих (див. Йо. 12,1–2.17). Саме цього Лазаря первосвященники задумують вбити (див. Йо. 12,10), подібно як Ісуса (див. Йо. 11,50.53). Тому він є не тільки видимим знаком всемогутности Господа, але й прообразом Його грядущих страстей і смерти. Крім того під час вечері Марія Магдалина, сестра Лазаря, помазує ноги Ісуса дорогоцінним миром. Тим вона заздалегідь доповнює обряд Його похорону (див. Йо. 12,7), який матиме місце у Велику П’ятницю, але з огляду на близьку вже суботу відбуватиметься з поспіхом (див. Йо. 19,42). Не випадково теж про ціну мира висловлюється Юда Іскаріот, майбутній зрадник. Одним словом, все тут нагадує радше про гіркі страждання й смерть Ісуса Христа.

Макроконтекст: Щоб у Господньому в’їзді до Єрусалиму все ж таки добачити цю радість, про яку була мова спочатку, потрібно подивитися на пророцтво з 15-го вірша в повнішому контексті (див. Йо. 12,15). Мова тут про уривок з книгу пророка Захарії, який читається якраз на вечірні Квітної неділі: «Радуйся (гр. хáйре) вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці» (Зах. 9,9). Саме так пророк сповістив прихід Месії, Царя миру, який ціною «крови завіту» мав визволити полонених (див. Зах. 9,10–11). «І Господь, Бог їхній, у той день спасе їх, пастиме, мов овець, народ свій; бо вони будуть, як на вінці каміння, що на його землі блищатимуть. Який же він буде щасливий! Який гарний! Пшениця виростить молодих хлопців, а молоде вино — дівчаток» (Зах 9,16–17). Це пророцтво збулося у безкровний спосіб на Тайній Вечері через установлення Євхаристії й опісля через страсті й смерть Ісуса на Голгофті, коли з Його пробитого боку потекла «Кров Завіту». Ця сама жертва збувається на кожній Божественній Літургії, коли пшеничний хліб і вино переєстествлюються в Тіло й Кров Ісуса Христа, даючи життя дітям Божим, тобто Церкві.

Керигма: Ніхто так не збагнув цієї тайни, як Пресвята Богородиця, яка дала Синові Божому Тіло й Кров і співстраждала з Ним аж до Його хресної смерти. Вона, яка почула від архангела Гавриїла: «Радуйся (хáйре), обрадованна» (Лк. 1,28), знає найкраще, яку ціну заплатив Ісус Христос за радість нашого спасіння, радість, якої не заглушить ніяке страждання. Тому ми, пригноблені всякими журбами й болем, виявляймо їй наші «прохання молитвою й благанням з подякою» (Еф. 4,6), а вона занесе їх Синові своєму й Богові нашому. Пригадаймо собі теж заклик апостола Павла з послання до филип’ян: «Наостанку, брати, усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, коли яка чеснота чи яка похвала — про те думайте» (Еф. 4,8). Роздумуймо отже про всі чесноти, похвали й привілеї Пречистої Діви Марії, яка була непорочно зачата, породила Сина Божого й після свого успення була взята на небо. Про те все пам’ятаймо й тим живімо, «і Бог миру буде з нами». Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

22 липня Владика Богдан у Патріаршому соборі: «Вчімося від сотників сьогоднішнього дня сильної та живої віри, з якої проросте велике дерево надії» 21 липня Коментар на Євангеліє IX неділі після П’ятидесятниці 7 липня Коментар на Євангеліє VII неділі після П'ятидесятниці