Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Коментар на Євангеліє 9-ої неділі після П’ятидесятниці
29 липня 2023
Перед читанням цього коментаря, рекомендується ще раз почути недільне Євангеліє й Апостола та помолитися, щоб Святий Дух допоміг втілитися Божому Слову у нас, подібно як колись у лоні Пречистої Діви Марії, якій у Назареті благовістив архангел Гавриїл.
Недільний Апостол і євангельський уривок:
1 Кор. 3,9–17
Браття! 9 Ми бо співробітники Божі, ви — Божа нива, Божа будівля. 10 За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. 11 Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. 12 Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, — 13 кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. 14 І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; 15 а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь. 16 Хіба не знаєте, що ви — храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? 17 Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви.
Мт. 14,22–34
У той час Ісус 22 спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ. 23 І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один. 24 Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25 О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. 26 Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» — заговорили й закричали з переляку. 27 Та Ісус тієї ж миті мовив до них: «Заспокойтесь, — це я, не страхайтеся!» 28 Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» 29 «Підійди!» — сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; 30 але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: «Господи, рятуй мене!» 31 Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре; чого засумнівався?» 32 І як увійшли до човна, вітер ущух. 33 А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: «Ти істинно — Син Божий!» 34 І перепливши, прибули в землю генезаретську.
Мікроконтекст: З послання апостола Павла дізнаємося, що молодій Церкві в Коринті загрожували внутрішні поділи, партійність, бо кожен говорив: «Я — Павлів, а я — Аполлосів, а я — Кифин» (1 Кор. 1,12; 3,4). Тому, щоб укріпити єднісь, святий Павло пригадав своїм читачам: «ви — Божа будівля… ви — храм Божий» (1 Кор. 3,9.16), а «основа» цієї будівлі — сам Христос (див. 1 Кор. 3,11–12). Це означає, що без Нього неможливим є існування Церкви.
Цю глибоку правду знаходимо теж у євангельській розповіді про бурю на Генезаретському озері, яке святий Матей називає «морем». Також тут Церква, складена з учнів на чолі з апостолом Петром, переживала неабиякі труднощі: Їхній «човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний» (Мт. 14,24). Але як тільки Христос з Петром «увійшли до човна, вітер ущух» (Мт. 14,32).
Про те, що постійнаприсутністьІсусає для Церкви конечною, свідчить ще одна обставина. Під час згаданої бурі Петро, як голова апостольського збору, пішов, за згодою Ісуса, по воді до Нього (див. Мт. 14,29). Це чудо тривало, аж поки він не засумнівався у вірі й почав потопати (див. Мт. 14,30) і лиш тільки простягнута рука Спасителя могла його врятувати від певної смерти (див. Мт. 14,31).
Макроконтекст: Ці драматичні події набувають ще глибшого значення у світлі прообразів зі Старого Завіту, які варто собі пригадати. І так, ходження Ісуса по воді й утишення бурі «о четвертій сторожі ночі» (Мт. 14,25) дуже сильно нагадують перехід через Червоне море після виходу Ізраїля з Єгипту й його визволення з рук фараона саме «в ранішню сторожу» (Вих. 14,24). Схожими на себе є й інші деталі біблійної розповіді, як наприклад сильний вітер, що дув вночі як над Червоним так і над Генезаретським морем (див. Вих. 14,21; Мт. 14,24).
Віддзеркалення в нашій євангелії знаходять рівнож переляк ізраїльтян на сам вид фараонового війська (див. Вих. 14,10) і відповідь Мойсея на це: «Не бійтеся! Стійте на місці, то побачите, що зробить Господь, щоб вас сьогодні спасти» (Вих. 14,13). Бо й учні Ісуса закричали в човні, думаючи, що бачать привид (див. Мт. 14,26), а Він заспокоїв їх словами: «це Я, не страхайтеся!» (Мт. 14,27). Тут треба зазначити, що в єврейському оригіналі слово «Господь» (Ягве) відповідає зворотові: «Я є», а ім’я «Ісус» (Єшуа) означає «спасіння», про яке якраз запевняв людей Мойсей (див. Вих. 14,13).
Окрім цього подібними є обставини, які передували згаданим тут подіям. Бо напередодні виходу з Єгипту й переходу через Червоне море відбулася пасхальна вечеря (див. Вих. 12,1–13,16), а перед вище згаданою бурею на Генезаретському морі народ споживав хліб та рибу, які під вечір чудесно розмножив Ісус (див. Мт. 14,15), про що ми чули в уривку євангелії з минулої неділі. Також факт, що чудо з хлібами сталося в «пустинному місці» (Мт. 14,13), при наявності весняної трави (див. Мт. 14,19) та при участі «п’яти тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей» (Мт. 14,21) відновляється у пам’яті те, що сталося, коли єврейський народ проходив у весняний час через пустиню й Червоне море, «яких шістсот тисяч чоловіків піхотинців, крім їхніх сімей» (Вих. 12,37).
Керигма: Цей прообраз сповнився остаточно, коли Ісус помер на хресті й воскрес із мертвих, рятуючи нас з безодні невіри й гріха. Бо, як каже святе передання, Христове воскресіння відбулося якраз в ранішню сторожу, тобто між 3 а 6 годиною ночі (див. Мт. 28,1). Перед Своїми животворящими страстями Ісус забажав ще споживати з учнями законну Пасху, зразу після якої Він установив Пресвяту Євхаристію, якідеальний засіб, щоб бути з нами «по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20). І як колись, під час виходу ізраїльтян з Єгипту «Господь йшов перед ними вдень хмаровим стовпом, щоб проводжати їх у дорозі, а вночі вогненним стовпом, щоб їм присвічувати; так що вони могли йти і вдень і вночі», так і тепер Він Своїм Тілом і Кровю кормить нас, щоб ми не ослабли в дорозі до нашої остаточної мети — до Неба.
Та, на жаль, нам, як мирянам так і священникам, не раз бракує живої віри в цю присутність Ісуса, подібно як це трапилося апостолові Петрові на морі (див. Мт. 14,31). І не йдеться тут тільки про теоретичне ствердження цієї правди, але про те, щоб Євхаристія наново стала центром цілої нашої церковної й особистої активности. Опинившися в такій ситуації, повторім з сердечною скрухою за апостолом: «Господи, рятуй мене!» (Мт. 14,30). Тоді Господь Ісус простягне милосерно Свою руку й урятує нас. А увійшовши в наше життя, Він прийме належний поклін від нас, як колись від тих, що були з Ним у човні (див. Мт. 14,33), звіщаючи вже наперед це поклоніння, яке воздасть Йому прославлена Церква в Небі (див. Одкр. 5,14). Амінь.
о. д-р. Мирослав Йосиф Лопух
