Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Коментар на Євангеліє Квітної неділі (за григоріанським календарем)
2 квітня 2023
Лист ап. Павла до Филипян 4,4–9. 4. Браття, радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: радуйтеся. 5. Хай ваша лагідність буде всім людям відома. Господь близько. 6. Ні про що не журіться, але в усьому виявляйте Богові ваші прохання молитвою й благанням з подякою. 7. І мир Божий, що вищий над усякий ум, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі. 8. Наостанку, брати, усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, коли яка чеснота чи яка похвала — про те думайте. 9. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені — те чиніте, і Бог миру буде з вами.
Євангеліє від Івана 12,1–18.
1. Шість днів перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де був Лазар, який був помер і якого воскресив Ісус. 2. Там отже, справили йому вечерю, і Марта услуговувала. І Лазар був один з тих, які сіли з ним до столу. 3. Марія взяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогоцінного, помазала ноги Ісуса й обтерла їх своїм волоссям; і наповнився дім пахощами мира. 4. Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріот, що мав його зрадити: 5. — Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним? 6. Сказав він так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій; він мав при собі калиту і крав те, що туди кидали. 7. Ісус промовив: — Лишіть її. Вона зберегла те миро на день мого похорону. 8. Бідних маєте з собою завжди, мене ж не маєте завжди. 9. Тим часом багато юдеїв дізналися, що він там, і зійшлися не тільки Ісуса ради, але також щоб Лазаря побачити, якого він воскресив з мертвих. 10. Тоді первосвященики змовилися і Лазара вбити, 11. бо численні юдеї лишили їх через нього й увірували в Ісуса. 12. На другий день сила людей, які прийшли на свято, почули, що Ісус іде в Єрусалим, 13. і взяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: Осанна! Благословен грядий в ім’я Господнє, цар Ізраїлів! 14. І найшовши осля, Ісус сів на нього, як написано:15. Не бійся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослиці. 16. Цього не збагнули його учні спершу, але коли Ісус прославився, вони згадали, що це було написано про нього і що таке вчинено йому. 17. Та й народ, що був при ньому, коли він був викликав Лазара з гробу й воскресив його з мертвих, свідчив про те. 18. Тому й народ вийшов йому назустріч, бо довідався, що він учинив те чудо.
«Господь близько» — наголошує апостол Павло, звертаючись до вірних християнської громади на Півночі Греції в місті Филиппи. Біблісти роздумують що саме мається на увазі у цих словах апостола — й деякі трактують вислів, як вказівку на скорий прихід Христа. Разом з тим пов’язують боязнь Страшного суду у близькому майбутньому, котрий задає повчальний і вимогливий тон апостола у листі. Однак загальний дух листа і даного уривка містять переконливі вказівки того, що апостол Павло описує набагато глибшу і складнішу богословську дійсність, ніж боязнь другого приходу Христа. Зауважмо, що в основу цього ж листа до филип’ян апостол Павло вкладає текст про догматичну основу християнської віри — т. зв. «христологічний гімн» в Фил 2,6–11. Ще за цілі три століття до проведення перших Вселенських Соборі в Нікеї (325 р.) та Константинополі (381 р.) та оголошенні чітких термінологічних меж і понять про Божество Сина Чоловічого, апостол Павло наголосив ранньохристиянським вірним про те, що в особі Ісуса Христа відбулося поєднання вічного і всемогутнього Бога та Його творіння — людини, котрий не вивищувався, а навпаки, «упокорився, бувши смиренним аж до смерті, і то смерті хресної» (Фил 2,8). При цьому ап. Павло проповідує цю догматична істину не просто задля теоретичних знань, але практичний аргумент для наслідування Богочоловіка у свому житті — без чванливості, а у покірливості супроти один одного (пор. Фил 2,1–5). Церква покликана наслідувати Христа, тому що Христос не лише проявив якість милості чи пішов назустріч людству, а став нерозривно близьким — одним із нас. Відтак тісна близькість Бога в житті людини стало рушійною силою життя Церви від Її початків і до тепер.
У цьому ж світлі ми роздумуємо над словом Євангелія у цю неділю, святкуючи славний Вхід у Єрусалим Господа Ісуса. Щедро засіявши зерно Своєї науки на землі, Ісус приходить у столицю Юдеї і юдаїзму. Навколишні слухачі, учні, навіть, апостоли, сприймають наближення і вхід до політичного і релігійного центру, як момент настання месіанського часу, де Всевишній Сам усуне всяке зло та злочинців руками Христа, встановить Своє Царство на землі. Саме з цією метою і так наближені апостоли Іван та Яків, бажають сидіти по правиці і лівиці Ісуса, у безпосередній близькості до Нього (пор. Мк 10,32–45). Однак, Ісус, бентежить всіх Своєю поведінкою, котра з точністю до навпаки вказує на упокорення, страждання, знущання і смерть. Або наскільки контрастує ликуючий натовп людей та Ісус, котрий вїжджає у столицю на ослі. «Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині підяремної. (Захарія 9,9). У світлі пророцтв Старого Завіту, в’їзд в столицю на ослі був знаком саме покори — Божого наближення до людини, незважаючи на незрівнянну прірву між Творцем і людством. „Господь близько“ — каже сьогодні і Ісус до кожного і кожної з нас, закликаючи до наслідування Себе у любові, братерстві, терпеливості у дні Старсного тижня і цілого нашого життя.
о. д-р Петро Терлецький, адміністратор душпастирств м. Ґьотінґен та Брауншвайґ
