Коментар на Євангеліє Неділі м’ясопусної — про Страшний суд

Недільний Апостол і євангельський уривок:

1 Кор. 140 зач.; 8,8–9,2

Браття, 8 страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого. 9 Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. 10 Бо коли хтось побачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сів за стіл, то чи ж його сумління, бувши слабке, не буде заохочене їсти ідольські жертви? 11 Таким то чином твоє знання погубить немічного брата, за якого Христос помер. 12 Грішивши так проти братів і ранивши їх слабовите сумління, ви грішите проти Христа. 13 Тому, якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не спокушувати мого брата. 1 Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? 2 Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства.

Мт. 106 зач.; 25,31–46

Сказав Господь: 31 Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32 І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33 і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34 Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35 Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36 нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37 Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38 Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39 Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40 А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили. 41 Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42 бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43 був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44 Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45 А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших — мені також ви того не зробили. 46 І підуть ті на вічну кару, а праведники — на життя вічне. 

Мікроконтекст: Їжа, про яку пише апостол Павло — це якісне м’ясо, яке погани в Корінті жертвували божкам. Християнам важко було його уникнути, оскільки його споживали також під час родинних святкувань, наприклад уродин. Проблема полягає в тому, що хоч ідолів насправді нема (пор. 1 Кор. 8,4–6; 10,19), то деяким «слабким» християнам сумління не дозволяло цього робити. У цьому випадку йдеться правдоподібно про юдеїв-християн, для яких ідоложертовне м’ясо було чимось гидким (пор. Ді. 15,20.29). Можливо це питання стосується теж поган, які недавно навернулися до Христа і для яких ця практика означала би мимовільне повернення до ідолопоклонства (пор. 1 Кор. 8,10). З цієї причини апостол Павло подає вірним ось таку пораду: «Як хтось із невіруючих вас запросить і ви згодилися піти, їжте все, що покладуть перед вами, нічого не розпитуючися заради сумління. Але як хтось вам скаже: „Це було жертвоване ідолам!“ — не їжте з-за того, хто попередив вас і сумління; сумління ж, кажу, не свого, а іншого […]. Не будьте причиною спокуси ні для юдеїв, ні для поган, ні для Божої Церкви» (1 Кор. 10,27–29.32). Правильною є отже така поведінка, яка не суперечить любові ближнього.

Подібний моральний принцип знаходимо теж у євангельському уривку про страшний суд. Бо й тут людей оцінюється на основі того, чи вони виконали діла милосердя щодо тіла, тобто: чи вони накормили голодного, напоїли спраглого, оділи нагого ітд., чи ні (пор. Мт. 25,35–39.42–44). Факт, що для спасіння, окрім
самого бажання, потрібні теж добрі діла, видно й у двох попередніх притчах: про десять дів (пор. Мт. 25,1–13) і про таланти (пор. Мт. 25,14–30). Навпаки, занедбання добрих діл може довести людину до того, що вона назавжди залишиться відлученою від Бога (пор. Мт. 25,10–12.30.41.46).

Макроконтекст: Саме такий структурований спосіб подачі є дуже типовим для святого Матея, який у своїй Євангелії зібрав слова Ісуса Христа в п’ять великих промов: нагірна проповідь (див. Мт. 5,1–7,29), настанови для дванадцятьох учнів (див. Мт. 9,35–11,1), притчі про Царство Небесне (див. Мт. 13,1–53), настанови про життя в церковній спільноті (див. Мт. 18,1–35) та промова про кінець світу (див. Мт. 24,1–25,46), якої заключним елементом є якраз наша притча про страшний суд. Невипадково кожна з цих промов завершується подібно — вказівкою на остаточний розрахунок, коли праведників спіткає нагорода (див. Мт. 10,42), а тих, які не виконують Божої волі — кара (див. Мт. 7,27; 18,34–35), як от у притчі про невід: «Так буде при кінці світу: ангели вийдуть і вилучать злих з-поміж праведних і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 13,49–50).

Тут варто зауважити, що не тільки поділ на добрих і злих, але й використані метафори є досить типовими для Святого Письма. Адже образ справедливого Бога, який немов пастир судить свою отару, знаходимо вже в пророка Єзекиїла: «Вас же, мої вівці, — так говорить Господь Бог, — буду судити між вівцею та
вівцею, між бараном та козлом» (Єз. 34,17). Так само й діла милосердя, як чіткі критерії для моральної оцінки людей, не є для слухачів нашої притчі чимось новим або несподіваним. Бо подібні Божі очікування перечислює вже пророк Ісая: «кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись» (Іс. 58,6–7). Правдива новизна полягає в тому, що Господь каже: «усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт. 25,40). Щоправда, і в Старому завіті було вже сказано, що: «Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і він йому відплатить за його добродійство» (Прип. 19,17). Але правдивий зміст цих слів можна зрозуміти щойно в світлі воплочення Божого Сина, який, щоб довершити наше спасіння, «мусів бути в усьому подібний до братів» (Євр. 2,17).

Керигма: Якраз глибока віра в це, що Ісус Христос є одночасно Богом і людиною, спонукала святу Фаустину до ось такої новорічної постанови: «У кожній сестрі бачити Божий образ і з цієї причини має випливати всяка любов ближнього. Тільки Ісус є моїм поштовхом до любови ближнього». (Щоденник,
861 і 871). Нехай пам’ять про це надихає й нас. Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух (Східна Колегія, Айхштетт)

Дивіться також

9 травня «Небо є там, де є любов», — владика Богдан у празник Вознесіння Господнього 4 травня Коментар на VI неділю після Пасхи (сліпородженого) 29 квітня Коментар на Євангеліє неділі Самарянки