Коментар на Євангеліє неділі Самарянки

Обидва читання неділі Самарянки є пов’язані із важливими місцями та істинами як Старого, так і Нового Завіту. Сьогоднішній довгий євангельський уривок розповідає про одну із зупинок Христа на дорозі Його Благовістя. Жодним словом не згадується, що це була спланована Ісусом зупинка, однак значення і саме розташування місця робило його майже неминучим на маршруті між Єрусалимом і Галилеєю. Місцем Євангельської події є центр Юдеї, у котрому виділялася окрема область - Самарія. Хоч вона адміністративно і входила до провінції Юдея, однак мала етно-релігійну особливість, що проявлялася у несприйнятті єрусалимського храму і синагогального юдаїзму загалом. Коріння цього сягало часів внутрішнього поділу царства Соломона у 930-их рр. до Хр, після котрого ослаблене Північне царство стало здобиччю Асирійської імперії у 722 р. до Хр. Святе Письмо наголошує, що ослаблення та розділ царства є наслідком моральних падінь, насамперед царів Давида та Соломона (пор. 2 Сам 12,10; 1 Цар 11,1-13).

Завойовники депортували частину населення Ізраїля, переселивши натомість сюди громадян з власних територій. Утворена протягом наступних століть самарійська народність поклонялася Богу Ягве у власному храмі на горі Ґарізім, визнавала канонічним лише П’ятикнижжя Мойсея та ворогувала із юдейськими прочанами, що йшли до Єрусалиму.

Саме у підніжжі цієї гори Ґарізім та міста Сихар, котре розкинулося на її підніжжі, відбулася сьогоднішня зустріч Ісуса і самаритянки. Приміський колодязь становив, без сумніву, велику цінність для містян, забезпечуючи їх питною водою. Однак його значення вимірювалося далеко не лише практичною стороною.

Тексти Старого Завіту описують, що сьогодні описане місце біля гори Ґарізім мало величне духовне значення в історії спасіння. Згідно Буття 33,18-20 патріарх Яків набув у власність поле біля Сихему у дуже знаменний час – одразу після примирення із своїм братом Ісавом та спокутуванням за свій обман задля отримання батьківського благословення (пор. Бут 27,1-46).

Возз’єднання нащадків Ісаака ознаменувало припинення довгої ворожнечі та можливості повернення до планів Божого Провидіння. Однак, це стало знову неможливим, оскільки одразу постає ворожнеча і між власними дітьми Якова – одинадцять братів позбуваються брата Йосифа і продають його спершу кочівникам, ті ж - у рабство в Єгипет (пор. Бут 37,28.36). Подія, котра на 430 років загнала у неволю спершу Йосифа, відтак потягла і цілий рід з їх нащадками. Лише Мойсей вивів всіх потомків народу назад у Ханаан, і саме гора Ґарізім та сусідня Евал мали стати першим пунктом, котрий мав закріпити їх духовнувіднову. Адже саме тут належалося принести першу жертву в Святій землі (Втор 27,4-8) та саме тут мали проголошувати родоначальники слова духовної віднови: «Вважай та слухай, Ізраїлю, ти цього дня став народом Господа, Бога свого. 10 І будеш ти слухатися Господа, Бога свого, і будеш виконувати заповіді Його та постанови Його, що я наказую тобі сьогодні.» (Втор 27,9-10).

Нажаль, і після входу у Святу землю, повторюються чвари у народі, котрий віддаляється не лише від Господа, але й сам потопає у внутрішніх чварах. Якою ж далекою була дійсність Юдеї в днях Ісуса від ідеалу цілісного, возз’єднаного та визволеного із внутрішніх чвар народу Божого! Тим не менше Господь Своїм життєдайним словом веде як сихемських громадян, так і апостолів до давньої мети – віднови і преображення цілого людства через освячення та відвернення від гріхів.

І сьогоднішнє читання із книги Діянь розповідає нам про реалізацію Божого задуму. Діяння описують існування міцної динамічної громади послідовників Христа в Антіохії - величезному багатонаціональному мегаполісі, столиці провінції Сирія. Євангеліє Христа реалізувало тут Божий задум, об’єднало християн із юдеїв та християн із народів, представників всіх соціальних груп від багатіїв до безправних рабів. Саме звідси і від сьогодні описаних подій бере початок назва «християни» - основна характеристика послідовників Христа всіх часів і контекстів. Те, що не реалізувалося ані у добу патріархів, ані у подіях Виходу та посіданні Святої землі, стає можливим через благодать воплоченого Христа.

Чи відповідаємо ми і я сьогодні Божому задуму, чи творимо живу і неподільну спільноту із Господом та всіма ближніми? Бажаю нам усім жити і надихатися Божим Благовістям у дні війни та всіх життєвих викликів! Благословенного і святого воскресного дня і тижня всім нам бажаю!

о. д-р Петро Терлецький,

Дивіться також

12 травня «Молитва відкриває людині перспективу вічності», — владика Богдан 9 травня «Небо є там, де є любов», — владика Богдан у празник Вознесіння Господнього 4 травня Коментар на VI неділю після Пасхи (сліпородженого)