Коментар на VI неділю після Пасхи (сліпородженого)

Недільний Апостол і євангельський уривок:

Ді. 38 зач.; 16,16–34

16 Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. 17 Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди - слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!» 18 Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім'ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов. 19 Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. 20 Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї. 21 Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати». 22 І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками; 23 завдавши їм чимало ран, кинули у в'язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. 24 Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в'язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди. 25 Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в'язні слухали їх. 26 Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в'язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв'язалися. 27 Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в'язні повтікали. 28 Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!» 29 І, попросивши світла, тюремник ускочив до в'язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі; 30 а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися?» 31 Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім». 32 І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі. 33 А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. 34 Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога.

Йо. 34 зач.; 9,1–38

1 Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого. 2 Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?» 3 «Ані він не згрішив, ані батьки його, - відказав Ісус, - але щоб ділам Божим виявитись на ньому! 4, Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, - бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. 5 І поки я у світі - я світло світу». 6 Сказавши те, сплюнув на землю, спого-товив слиною глей і помастив глеєм очі сліпому. 7 До нього ж сказав: «Іди, вмийся в купелі Силоамській», - що у перекладі означає: «Зісланій». Отож подався той, умився - і повернувся зрячим! 8 Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: «Чи то ж не той, який ото все сидів - жебрачив?» 9 Одні казали: То він, - інші: Ні, лиш подібний до нього. Він же каже: «Це я!» 10 Тож питались його: «Як воно так, що прозріли твої очі?» 11 А він: «Чоловік, що Ісусом звуть його, споготовив глей, очі мені помастив та й мовив: Піди до Силоаму, вмийся. Я пішов, умився - і прозрів». 12 Вони його тоді питають: «Де він?» - «Не знаю», каже той. 13 Тож ведуть того, хто сліпий був, до фарисеїв. 14 Було ж у суботу, коли то Ісус споготовив глею і відкрив йому очі. 15 То й фарисеї спитали його, як він прозрів. А він їм: «Глею поклав мені на очі, я вмився, й ось бачу». 16 Деякі з фарисеїв твердили: «Не від Бога цей чоловік, бо суботи не дотримує.» Інші мовили: «Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?» Отож суперечка була серед них. 17 І знову сліпому кажуть: «А ти що про нього кажеш - про те, що очі тобі відкрив?» Одрікає: «Пророк він». 18 Проте юдеї щодо нього не вірили, що був він сліпий і прозрів, - аж поки не закликали батьків отого прозрілого. 19 Спитали їх: «Чи то ваш син, про котрого кажете, що сліпим він уродився? А тепер як же він бачить?» 20 Батьки його і відказали, мовивши: «Знаємо, що то наш син, і що сліпим він був уродився. 21 А як він тепер бачить -не знаємо, і хто відкрив йому очі - не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже». 22 Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, щоб виключити кожного з синагоги, хто Христом його визнаватиме. 23 Тим то батьки його й казали: Дорослий він, - самого спитайте. 24 Отож удруге закликали чоловіка, що сліпим був, та й кажуть йому: «Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік - грішник». 25 «Чи грішник він, - озвався він, - я не знаю. Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу». 26 Вони ж йому на те знов: «Що він таке тобі сподіяв? Як він очі тобі відкрив?» 27 Той їм відказує: «Я вже вам оповів, та ви не слухали. Навіщо іще чути хочете? Чи, може, і ви його учнями бажаєте стати?» 28 Ті з лайкою накинулись на нього, і сказали: «Ти його учень! Ми - Мойсеєві учні! 29 Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він». 30 У відповідь чоловік сказав їм: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він мені очі відкрив. 31 Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і його волю чинить - ось того він вислухує! 32 Нечувано одвіку, щоб хтонебудь відкрив очі сліповродженому. 33 Був би він не від Бога - нічого не спроможен би був зробити!» 34 Озвались і сказали йому: «Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш?» І прогнали його геть. 35 Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: «Віруєш у Чоловічого Сина?» 36 А той: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?» 37 Ісус же йому: «Ти бачив його; він - той, хто говорить з тобою». 38 Тоді той і сказав: «Вірую, Господи!» - і поклонився йому.

Мікроконтекст: Між нинішніми читаннями є багато паралелей. По-перше, обидві події відбуваються у суботу – як зцілення сліпороженого (див. Йо. 9,14.16), так і хрещення сторожа в'язниці, оскільки у цьому другому випадку апостоли йшли на молитву (див. Ді. 16,16), яка у Филиппах відбувалася щосуботи (див. Ді. 16,13). По-друге, в обох випадках читаємо про обмивання водою – сліпороджений йде до Силоамської купелі, щоб промити собі очі (див. Йо. 9,7), а в'язничний обмиває рани апостолам, Павлові та Силі, які водою хрестять його з цілим його домом (див. Ді. 16,33). По-третє, це зовнішнє обмивання супроводжується внутрішнім просвіщенням, яке додатково посилене через контраст світла й темряви, дня й ночі. І так у Євангелії Христос говорить: «Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав Мене, – бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. І поки Я у світі – Я світло світу» (Йо. 9,4-5). Подібно, тюремник навертається опівночі, попросивши світла (див. Ді. 16,25.29). По-четверте, просвіщення веде сліпородженого (див. Йо. 9,35-38) та тюремника (див. Ді. 16,31.34) до віри у Христа. Саме дар віри, який відкидають вороги Ісуса (див. Йо. 9,18), є основним елементом таїнства хрещення.

Макроконтекст: Щоб ще докладніше пізнати, чим є хрещення, пригляньмося двом прикладам-прообразам зі Старого Завіту. Перший з них, це оздоровлення Наамана, начальника арамійського війська, який був прокажений. «Пішов він, поринув сім разів у Йордані, за словом Божого чоловіка, і тіло його знову стало, мов у малого хлопця, і він став чистий» (2. Цар. 5,14). Це чудо показує, що свята Тайна Хрещення, яку Христос прообразив своїм хрещенням у Йордані, має силу обмити людину від усякого гріха і привернути її первинну невинність дітей Божих.

Другим важливим прикладом є створення Адама з земного пороху й перенесення його до раю, з якого випливає життєдайна вода (див. Бут. 2,7-10). Стародавне єврейське передання каже, що Бог утворив людину не з будь-якої землі, але використав для цього найліпшу землю з місця, де згодом збудовано місто Єрусалим з його храмом та жертовником. Власне такий Єрусалимський порох взяв Ісус, який вийшов з храму (див. Йо. 8,59), і зробивши з нього глей, поклав сліпородженому на очі (див. Йо. 9,6). Дуже тісний зв'язок між цим зціленням та створенням Адама підкреслює теж факт, що Ісус наказав сліпому умитися в Силоамській купелі. Слово «Силоам» є арамійським відповідником єврейського «Шілоах», що в перекладі означає «посланий». Йдеться тут про довжилезний тунель, який у 701 р. до Христа було висічено в скелі, щоб до міста «посилати» воду з джерела, що зветься Ґіхон. І це невипадково, бо так само називається й друга із чотирьох райських рік (див. Бут. 2,13). Тому, коли співставимо ці всі факти, побачимо, що Ісус, беручи земний порох і кажучи сліпородженому умитися, повторив у символічний спосіб акт сотворення людини. Він, як Творець світу, маючи цілковиту владу над матеріальним першоосновами буття, дав нам воду, щоб через обмивання нею у святій Тайні Хрещення обновити цілу людину, створену на Його «образ і подобу».

Керигма: Важливо теж знати, що Святе Письмо, згадучи джерело живої води в Єрусалимі, часто поєднює його з храмом (пор. Пс. 36,9–10; Єз. 47,1–12; Йоїл 4,18). Це мабуть пов'язане з тим, що заки виплисти на поверхню в долині Кідрон, ця вода тече підводними річками якраз під фундаментами храму, що стало наново відомим після нещасного випадку в Єрусалимі в 2002 р. Коли до цього спостереження додати ще факт, що після смерти Ісуса «один з вояків проколов Йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода» (Йо. 19,34), тоді духовний зміст наших недільних читань стає ясним: Це Ісус Христос, помираючи на хресті, з пробитого боку Свого Тіла, яке для віруючих є новим Храмом, виточив джерело, що тече у життя вічне. Для цього, щоб ми могли з нього черпати в святій Тайні Хрещення, потрібно було, щоб Він за нас страждав і помер. Але на тому не кінець. Також святі апостоли, яких Ісус послав проповідувати і хрестити, витерпіли багато, про що дізнаємося м. ін. в нинішньому читанні: «І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками; завдавши їм чимало ран, кинули у в'язницю» (Ді. 16,22-23). Тому ми повинні щодня дякувати Богові за дар Хрещення, бо ми «куплені високою ціною!» (1 Кор. 7,23). А як воно є насправді в нашому житті? Чи ми часом не сприймаємо святе Хрещення лише як гарну традицію, а не як завдаток спасіння? Хтось мабуть скаже, що ця неусвідомленість випливає з того, що ми хрестимо дітей. Але й апостоли так само робили, бо ж і тюремник з нинішнього читання «охристився з усіма своїми» (Ді. 16,33; пор. Ді. 16,15; 1 Кор. 1,16). Насправді причина полягає в тому, що ми забуваємо про наше хрещення й через це нехтуємо «тихими водами Силоаму» (Іс. 8,6).

Святий Людовiк Марія Ґрiньйон де Монтфорт (1673–1716) так про це пише: «Синод в Сенс [у 839 році], скликаний Луї Боннерем [Людовиком І. Благочестивим], щоб зарадити великому розладу серед християн, оголосив, що головну причину зіпсуття сердець слід шукати в недостатній обізнаності зі зобов'язаннями, даними при Св. Хрещенні. Отож він рекомендував, як єдиний засіб, зарадити такому великому злу, усіляко заохочувати християн відновлювати хресні обітниці. […] Якщо ж Синоди, Отці, ба, навіть власний досвід вказують нам на те, що найефективнішим засобом супроти морального падіння серед християн є постійне нагадування обітниць Хрещення і неодмінне відновлення їх, то чи не буде доречно вчинити це за допомогою набоженства і посвячення себе нашому Ісусові Христові через Його Пресвяту Матір». Тож просім її, щоб вона не випускала нас із своєї Богоматеринської опіки. Амінь.

о. д-р Мирослав Йосиф Лопух

Дивіться також

18 травня Коментар на неділю П’ятидесятниці 12 травня «Молитва відкриває людині перспективу вічності», — владика Богдан 9 травня «Небо є там, де є любов», — владика Богдан у празник Вознесіння Господнього