Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Короткий великодній діалог, або з нотаток українського душпастиря в Німеччині
17 квітня 2023
Щоб благосвістити радість Воскресіння Христового до маленького німецького містечка Ергерсгайм, на півночі Баварії в середній Франконії, в навечіря Великодня туди завітав священник української парафіі з м. Бамберг, який провів великоднє богослужіння, освятив пасхальні кошики та ра поспілкувався з українцями з Кривого Рогу, Харкова, Києва, які знайшли прихисток у цьому містечку, втікаючи від війни.
Діалог священника з вірними:
— Христос воскрес!
— Воістину воскрес!
— Як ви? — питаю я і бачу сльози на очах. Відповідь зрозуміла без слів.
— Ну, що ж, будемо молитися і згадувати першу Паску вибраного народу Божого? Спочатку на вигнанні, коли ангел смерті ходив Єгиптом з дверей у двері, потім у пустелі. Всюди, лиш не вдома, але вже на шляху додому.
Ми помолились, поблагословили пасхальні страви, тоді знов питаю:
— А тепер як ви? Вже трохи краще?
— Тааак! — і бачу посмішку крізь сльози на очах.
— Що вам потрібно тут? Чого бракує?
— Ой, отче, та в нас тута все є, нами тут так опікуються, ми тут як «в Бога за пазухою».
— Це та пані-німкеня Юлія Гартман, що дзвонила до мене і просила приїхати до вас?
— Так, отче! Це вона! Вона тут так дбає за нас, прямо як ангел!
— Бачте як дивно. І хто б міг подумати, що наші сусіди, які називали себе братами, будуть таке лихо витворяти нам, а ті, кого вони називали лютими нелюдами, приймуть нас в себе вдома і дадуть прихисток.
— І церква яка гарна! Це ж не православна і навіть не католицька, а протестантська! А нам все говорили, що вони сектанти, вороги. А дозволяють нам молитися у них.
— Не забувайте дякувати і молитися за них! То чим я можу помогти вам? Кажіть не бійтеся! — я далі за своє.
— Ой, отче, — я бачу як сльози не дають Олені сказати слова, — нам так не вистачає тута свого, рідного. Якби Ви могли приїжджати до нас хоча б раз у пів року чи раз на кілька місяців, бо так не вистачає свого рідного!
— Так може б раз на місяць я би приїжджав до вас хоча б на початку? В неділю я не зможу, бо маю три Літургії у трьох містах, долаю в день між ними 300 км. Але в суботу я міг би приїжджати до вас сюди, в цей храм, десь у цей самий час як і сьогодні. Так буде зручно Вам? Чи є бажаючі? Ви будете приходити?
— Так! Так! Та, що ж Ви? Звичайно! Це взагалі будо б чудесно!
— Ну от і добре, домовляємось! Я побалакаю з Юліаною і буду старатися приїжджати до Вас частіше!
— Отче, а я б хотіла сина свого похрестити, можна?
Якось так Господь робить звичні будні своїх душпастирів справжнім захоплюючим апостольським досвідченням. Я знаю, що цих історій у кожного з нас є вдосталь.
Давайте будем проживати їх разом! Єдиним серцем, єдиною душею, єдиний народом і з єдиним Богом!
о. Іван Сохан
