Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#Назустріч Різдву: День 1. Назустріч Богові, який надходить
28 листопада 2022
#НазустрічРіздву — це авторський духовний медіапроєкт владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. У ньому єпископ прагне спільно із усіма людьми доброї волі благодатно та ефективно переживати кожен день Різдвяного посту на шляху до світлого празника Воплочення Божого Сина. Тому з усіма своїми фізичними та духовними силами вирушаймо у спільну мандрівку віри із владикою Богданом!
Сьогодні розпочинаємо спільну мандрівку назустріч Христовому Різдву. Ця мандрівка огортає період 40-денного посту, який традиційно ще називаємо «пилипівкою», оскільки він розпочинається 28 листопада — наступного дня після літургійного спомину св. апостола Филипа.
Симеон Солунський так пише про цей благословенний час Різдвяного посту: «Цей 40-денний піст є подібний до посту Мойсея, що постив 40 днів і ночей та прийняв таблиці Божих Заповідей. Постімося і ми 40 днів і приймемо живе Слово Боже воплочене від Діви і причастимося Його Тіла».
Запрошення до посту — це запрошення піти на самоту із нашим Господом. Віддалитися від буденних справ, щоб «за закритими дверима власної кімнати» серця (пор. Мт. 6, 6) у молитві і спокої роздумувати над Божим словом і спілкуватися із Тим, Котрий «бачить таємне». То ж вирушаймо назустріч Богові, а вифлеємська зоря нехай провадить нас, як мудреців зі Сходу, назустріч нашому спасінню!
Втім, відразу звернімо увагу, що це не ми робимо перший крок у цій духовній подорожі. Бог перший вирушає нам назустріч. Бог перший зглянувся на нашу духовну неміч та нужду і вирішив послати Свого Єдинородного Сина «задля нас людей і нашого ради спасіння» (Символ віри).
Бог завжди робить перший крок у нашому житті: і у створінні, і у спасінні і у духовному відродженні та у прославі нас на небі: «Ти від небуття до буття нас привів і коли ми відпали, Ти знову нас підняв і не перестав творити все, аж поки нас на небо не привів і будуче царство дарував» — молиться Христова Церква у Святій Літургії.
Ця Божа ініціативність — це вияв Його великої і безумовної любови: «Ти світ Твій так полюбив, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Анафора св. Йоана Золотоустого; пор. Йо. 3, 16). Господь полюбив нас ще тоді, коли ми були Його ворогами (пор. Рим. 5, 6–10) і ця Його любов стала першопричиною нашого спасіння, нашого примирення із Ним і нашого повернення до дому Отця — не в статусі невдячних грішників і життєвих лузерів, але в статусі повсякчасно люблених і відкуплених Христовою кров’ю дітей Небесного Отця.
Молитва
Господи, дякуємо Тобі за Твою вічну любов до нас, Твоїх дітей! Дякуємо Тобі, що не забув і не покинув нас у нашому загубленні, але виходиш нам назустріч у Своєму Сині, простягаючи руку спасіння, довершуючи його у нашому житті силою і діянням Святого Духа. Провадь нас, що виходимо Тобі назустріч і дай щасливо довершити цю нашу спасенну подорож — цього року і впродовж усього нашого життя!
