Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#Назустріч Різдву: День 17. Крокувати назустріч Христові
14 грудня 2022
#НазустрічРіздву — це авторський духовний медіапроєкт владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. У ньому єпископ прагне спільно із усіма людьми доброї волі благодатно та ефективно переживати кожен день Різдвяного посту на шляху до світлого празника Воплочення Божого Сина. Тому з усіма своїми фізичними та духовними силами вирушаймо у спільну мандрівку віри із владикою Богданом!
Крокування за голосом Божим не завжди дається людині легко. Різного роду перешкоди з’являються вже на перших етапах Божого поклику і супроводжують людину у тій чи іншій постаті впродовж усього шляху віри.
Приклад Авраама — нашого прабатька у вірі, який на поклик Божий вирушив у дорогу, хоч до кінця не знав, ані кінцевої цілі, ані не міг передбачити всіх труднощів, які його на цій дорозі стрінуть (Рим. 4, 3; Як. 2, 23), дуже промовистий і повчальний. Подібно і апостоли Христові, хоч покинули все і пішли за Ісусом, з певністю, не могли передбачити, всього, що незабаром стало частиною їхнього життя і їхнього духовного досвіду.
Подібний досвід здобули також мудреці зі Сходу. Передовсім у їхніх душах могли повставати сумніви, чи варто взагалі вирушати у дорогу, чи не достатньо просто милуватися чудесною зіркою, розповідати іншим про її красу, писати трактати про її мандрівку на небі тощо. Та все ж, вони успішно подолали цей перший виклик і вирушили у дорогу. Лукавий намагатиметься перешкодити нам шлях віри через те, що намовляє нас взагалі не сприймати серйозно те. що постає перед нашими очима, чи що доходить до наших вух…
Відтак мудреці мусили згодитися на те, що їхній шлях буде позначений реальними труднощами і вимагатиме від них самопожертви і витривалості, особливо, якщо взяти до уваги, що це не було паломництво у ХХІ-му столітті, організоване паломницьким центром чи якоюсь авіакомпанією, які беруть на себе усі організаційні клопоти та ризики, пов’язані з мандрівкою… Йдучи за голосом Христа, мусимо рахуватися, що це нам буде щось коштувати. Але будьмо певні: воно того вартує! Бо на нас чекає не щось незнане і невідоме, — на нас чекає зустріч з Богом, досвід Божої присутності і Божої любові!
Ще одна трудність полягала на тому, що зірка не завжди світила перед ними. В цій подорожі вони не раз мусили почуватися розгубленими, не раз мусили зустрітися віч-на-віч зі своїми запитаннями, сумнівами, відчути болючу непевність, робити непередбачені зупинки і очікувати знаку з неба. Так вони вчилися самовідречення, мудрості не покладатися на власні сили, вміння, досвід, але довіряти щораз більше Богові, приймати і респектувати Божі ритми і Божий провід. В духовному житті це так важливо: не форсувати подій щодо власного духовного зростання і ще більше — щодо зростання інших, але дозволити Богові діяти тоді і так, коли і як Він буде вважати за найбільш відповідне…
Нарешті — і це було особливо важливим, але і важким, — вони мусили прийняти факт своєї людської слабкості, своєї здатності помилятися, сходити з вірної дороги, приймати неправильні рішення. Бо ось, коли вони вже думали, що досягли цілі, виявилося, що вони прийшли не туди, куди було потрібно: Месія народився не в Єрусалимі, а у Вифлеємі. Відтак у Вифлеємі, правдоподібно, сподіваючись побачити Новонародженого в оточенні численної свити, в розкішних палатах, насправді ж побачили вбоге дитя, сповите у прості пелюшки і оточене домашніми тваринами, що зігрівали своїм диханням холодну стаєнку, де народився цей «юдейський цар». Як часто наші очікування і сподівання розбиваються об просту і сувору дійсність, яку ми стрічаємо, наближаючись до Бога! Такий досвід вчить нас смиренності і необхідності жити в поставі того, що традиція називає «постійним наверненням».
Молитва
Мій Господи і Боже! Веди мене дорогою, яку Ти сам визначив для мене! Дай мені мудрість не відступати перед труднощами і зі смиренням приймати свої обмеження і слабкості. Дай мені мудрість довіряти Тобі щораз то більше і, незважаючи на все, іти вперед, щоб моя віра у дорозі не ослабла, а навпаки — зміцніла, та щоб наприкінці дороги я міг пережити ту радість, яку зазнали мудреці зі Сходу і разом з ними промовити слова праведного Симеона: Нині можеш відпустити слугу Твого, Владико, за Твоїм словом у мирі! Амінь.
