Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#НазустрічРіздву: День 24. Незвична простота діяння Бога в історії
21 грудня 2022
#НазустрічРіздву — це авторський духовний медіапроєкт владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. У ньому єпископ прагне спільно із усіма людьми доброї волі благодатно та ефективно переживати кожен день Різдвяного посту на шляху до світлого празника Воплочення Божого Сина. Тому з усіма своїми фізичними та духовними силами вирушаймо у спільну мандрівку віри із владикою Богданом!
«І от коли вони були там, настав їй час родити, і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді» (Лк. 2, 6–7).
Вражаюче і незвичайно просто описує Євангелист Лука епохальну подію, яка назавжди змінила історію людства: народження Сина Божого, прихід на землю Бога в тілі, об’явлення Другої Особи Пресвятої Тройці в людській постаті! Те, що пророки заповідали перед віками і те, на що цілі покоління ізраїльського народу так довго очікували і про що так наполегливо молилися, нарешті настало. Але настало зовсім не так, як переважна більшість членів вибраного народу сподівалася, і, мабуть, не так, як більшість з нас би сподівалися цього.
Навіть Йоан Христитель, Предтеча Христа, народжується у цілком відмінних обставинах: народжується в домі, у рідних стінах, в оточенні рідні, приятелів, сусідів, які з радістю і прихильністю очікують моменту появи цього дитяти на світ. Натомість Ісус народжується далеко від рідного дому, в холодному приміщенні, призначеному для домашніх тварин; Його прихід супроводжується не надто великою увагою і прихильністю оточення, властиво, більшість мешканців цього села навіть не зауважують Його приходу, залишаючись поглинутими своїми планами і щоденними заняттями…
До кінця історії людям, навіть тим, котрі називають себе віруючими, буде важко збагнути, а тим більше прийняти, цей незвичайний, дивний і несподіваний спосіб Божого діяння. На устах не одного із них буде з’являтися умова: «Якщо ти — Син Божий, то…» — і далі, в залежності від особи і обставин, слідуватиме пропозиція, більше подібна до спокушання і провокування Бога, ніж до щирого бажання прийняти цього Бога і йти за Ним: «звели, щоб це каміння та й стало хлібом» (Мт. 4, 3)…, «кинься додолу» (Мт. 4, 6), змусивши Бога втрутитись…, «зроби і для нас якесь чудо» (пор. Лк. 23, 8; 4, 23; Мр. 6, 1–3)…, «скажи це ясно і виразно» (пор. Лк. 22, 67), не залишаючи найменшого сумніву…, «зійди з хреста» (пор. Мт. 27, 40. 42;)…, «спаси себе самого» (Лк. 23, 37).
Навіть Христові учні не завжди були в стані до кінця збагнути таїнственне діяння Бога в Ісусі Христі. Ось Симон-Петро, зачувши, що Ісус заповідає своє приниження і розпяття на Хресті, робить відчайдушну спробу відвести його на бік, кажучи: «Господи, нехай це з тобою не станеться!», на що чує рішучий докір з уст Спасителя: «Іди геть від мене, сатано, бо думаєш не про те, що Боже, а що людське» (Мт. 16, 23). На Тайній вечері, коли Ісус почав вмивати ноги учням, Петро знову дає волю своєму здивуванню і несприйняттю: «Ні, не митимеш моїх ніг повіки!». На що Господь спокійно відказав: «Коли я тебе не вмию, то не матимеш зо мною частки» (Йо. 13, 8). Тоді опір Петра уступив місце покорі і довірі: «Господи, то не тільки ноги, але і руки, і голову!» (Йо. 13, 9).
Цей опір апостолів, припускаю, був пов’язаний не лише з нерозумінням Ісусового діяння чи зі співчуттям до Ісуса, але й, до великої міри, з підсвідомим страхом стати на ту саму дорогу, «пити ту саму чашу», наслідувати Божественного Вчителя у власному житті. Втім, лише за такої умови ми зможемо не просто називатися, а дійсно бути Його учнями, християнами, а через це ставати учасниками обітниці спасіння, яку Бог нам дає в Христі Ісусі.
Пригадую, як кілька років тому у Києві була дуже активна новітня релігійна група, на чолі якої, як виявилося згодом, стояли звичайні пройдисвіти, які, спекулюючи на релігійних почуттях людей, позбавляли їх квартир та іншого майна, обіцяючи швидке збагачення і надприбутки з цієї, як вони переконували своїх адептів, вигідної «інвестиції». Дивлячись, як ці легковажні люди на пресконференції скаржилися на своїх кривдників, було їх шкода, але також хотілося їх запитати: «Люди добрі, а ви в якого Бога вірили, коли ішли за цими фальшивими пророками?! Хіба Ісус Христос комусь зі своїх послідовників обіцяв розкішне життя і швидке збагачення на цьому світі?»
Нам, християнам, потрібно постійно мати перед нашими очима справжній спосіб діяння нашого Бога, а не проектувати на Нього власних уявлень і очікувань, якщо хочемо бути вірними Богові і нашому християнському покликанню. Бо в іншому випадку, навіть називаючись християнами, ми не матимемо участі у Божому житті і так і не станемо учасниками Божого царства, яке розпочало свою переможну ходу в простій, убогій вифлеємській стайні.
Молитва
Господи Ісусе, незбагненний у своїх ділах і планах! Навчи мене з покорою і довірою приймати Твій спосіб діяння у світі і в моєму житті. Дай мені відвагу йти за Тобою дорогою хреста, дорогою любови, дорогою служіння. Нехай для мене орієнтиром у житті буде євангельська простота, готовність до самопожертви, довіра і повне віддання себе у Твої руки, навіть тоді, коли моє оточення не буде цього мого вибору поділяти і схвалювати. Ти сам тоді веди мене за руку і допровадь до звершення Твоєї волі у моєму житті. Амінь.
