Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
«Не дивімся, що ми маємо в руках, бо і Він на це не дивиться», — владика Богдан у Мюнхені
10 квітня 2023
Господь Ісус довершує свою життєву місію, він йде до Єрусалиму. Там знаходиться найбільша святиня вибраного народу — Єрусалимський храм, до якого скеровані серця, думки, погляди і кроки кожного віруючого ізраїльтянина. Такими словами розпочав свою проповідь у день свята Входу Господнього до Єрусалиму в катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці м. Мюнхен апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії владика Богдан.
Щотижня по місті свого проживання побожні євреї відвідували синагогу, щоб там слухати Боже слово, отримувати навчання і молитися. Але обов’язково вони ходили також до найбільшої святині — до Єрусалимського храму. Так робив Господь Ісус, так робить кожна людина, яка хоче бути живою. Вона відчуває в собі покликання, потребу тягнутися до Бога, звертатися до Нього, молитися до Нього, єднатися з Ним, разом з Ним будувати своє життя.
Потреба бути в домі
Бо без Бога людське життя втрачає сенс. Без Бога людина не знає звідки вона прийшла, що вона тут робить і куди вона прямує. Саме тому людина відчуває цей поклик Бога Отця, як дитина завжди тужить за домом батька, так кожна людина тужить за зустріччю з Богом в Його домі, в домі небесному колись.
Ми всі відчуваємо потребу вічності, але також ми всі відчуваємо потребу переступити поріг дому Божого тут на землі, щоб з Ним зустрітися як одна родина віруючих людей. На жаль не всі люди йдуть за цим голосом. Дуже часто церковні дзвони пробуджують цей людське сумління тільки час від часу: раз, два рази до року, до тої міри, що навіть дехто має такий іронічний жарт, що є люди християни, які приходять до церкви тільки три рази в житті і два рази з трьох їх приносять. Очевидно, мається на увазі Хрещення і потім похорон, а по середині ще є вінчання.
Мусимо розуміти і вчитися справді віруючими людьми, бо не вистачить тільки, щоб нас принесли до Хрещення і охрестили, а потім гарно відспівали. Це ще не дасть нам спасіння. Ми мусимо жити Богом, тужити за Ним і йти до Нього, єднатися з Ним. А це найкраще робимо тут у цьому домі Божому. Ісус також як людина це робив, будучи Богом Він завжди був з’єднаний з Отцем, але як людина, воплочений Бог, Він теж дотримувався не промто релігійних практик, Він жив тою вірою, яку має мати кожна віруюча людина. Він теж ходив щосуботи до синагоги і ходив до Єрусалиму. Сьогодні згадую собі три моменти зі Святого Писання де згадується як Ісус входив до Єрусалимського храму.
Очікування спасіння в храмі
Перший раз це сталося на сороковий день після Його народження, коли Він був принесений на руках Марії і святого Йосифа і там праведний Симеон, який очікував спасіння Ізраїля впізнав у цій дитині Месію — прийдешнього Спасителя, який приходить до храму як до себе додому. Він пізнав, що з цією дитиною Бог пов’язав великі плани, велику місію — місію спасіння цілого людського роду. І тому міг сказати до Бога Симеон: «Нині можеш відпустити слугу твого, Владико, в мирі. Бо побачили очі мої спасіння Твоє, що приготував Ти перед усіма народами». Симеон в дусі бачив місію, яку мало довершити це дитя, принесене на руках матері і свого опікуна святого Йосифа.
Уроки віри в храмі
Відтак друга згадка про відвідини в Єрусалимському храмі вже тоді коли Ісусові було 12 років і Він прийшов разом із своїми батьками на прощу до Єрусалиму. А, коли вони поверталися додому, спостерегли що Ісуса немає. Ісус залишився в храмі. Вони знайшли Його на третій день. Він там сидів між законовчителями і не просто задавав їм питання, а Він відповідав на їхні запитання. Він там в храмі був не просто як дитина, яка вчиться віри, а як вчитель, який дає уроки віри. А відтак, коли Марія сказала до Нього, що Ти нам зробив Сину, Він відповів: «Хіба ви не знаєте, що Я маю бути в справах Отця мого?» Тим самим показав, що найголовніша справа кожної людини — сповняти Божу волю. Не тільки займатися своїми щоденними справами і час від часу піти до Бога для «галочки». Перебувати в справах Отця Небесного, сповняти Божу волю — це є сенс життя людини у цьому світі.
Віра проявляється у відносинах
А відтак сказано, що вернувшись з Єрусалиму, Він повернувся зі своїми батьками до Назарету і був їм послушний. Син Божий, який є послушний Отцеві Небесному є послушний людям — своїй матері і своєму опікунові. І це не дивно, бо віра наша мусить проявитися у відносинах із ближніми. Не вистачить прийти до храму, дому Божого. З цього дому ми повертаємося до дому власного і там показується чи наша віра є живою, справжньою, автентичною. В Назареті Ісус займався щоденними справами: помагав батькові, а Йосиф був теслею, Ісус робив звичайні речі, яких потребували люди — Він людям служив. І вцьому теж виявляв і давав нам урок, що наша віра має проявитися у нашому щоденному служінні іншим людям. Навіть тим, яких ми не знаємо, але наші професійні обов’язки, місце нашої праці — це також є місце прояву і вияву нашої віри.
Останній раз в храмі
Нарешті Ісус входить останній раз до Єрусалиму. Ось це свято, яке ми сьогодні святкуємо, входить урочисто і Він піде до храму. Піде до храму і почне робити незвичні речі, почне виганяти бичем міняйлів, торговців з храму кажучи: «Дім мій домом молитви назветься. А ви зробили з дому Отця мого печеру розбійників». Ісус пригадує, що храм має бути домом молитви, де людина буде черпати Божу благодать, силу, любов і ласку. А не місцем, де одиниці будуть черпати для себе матеріальну вигоду. Храм не може бути торговищем. Храм має бути домом Божим і домом Божих дітей.
І ось в дорозі до Єрусалиму Ісуса вітають натовпи людей повні ентузіазму та радості. Ці люди тримають в своїх руках пальмові галузки — знамена перемоги. Вигукують побожні гасла, цитуючи Святе Писання, деякі навіть кидають свій одяг до стіп Ісуса. Проте Ісус не радіє. Він плаче. Це були не сльози радості, а сльози смутку і болю. Майже розчарування. Він каже: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе. Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат під свої крила, але ви не бажали. Ось дім вам лишиться порожній».
Ісус дивиться у серце
Дорогі у Христі, ми сьогодні виходимо назустріч Ісусові у цьому храмі, в домі Божому. Можемо спитати: А що ми несемо Йому назустріч? Не дивімся, що ми маємо в руках, бо і Він на це не дивиться. Він дивиться на те, що ми носимо в нашому серці. Що є в моєму серці? Чим я вітаю свого Ісуса? Напевне наш народ несе сьогодні до Ісуса свій невимовний біль, своє страждання, своє велике прагнення свободи, гідності, правди і справедливості. Своє велике прагнення миру. Ісус плакав над Єрусалимом і казав, якби ж ти сьогодні розпізнало, що веде тебе до миру.
Туга за миром
Що веде нас до миру? Ми з надією кожного ранку прокидаємося і читаємо новини, бо хочемо отримати мир. Ми не осягнемо його виключно людськими засобами, бо мир приносить воскреслий Спаситель. І мир починається в людському серці. Так само як війна, вбивство та насилля починається в людському серці. Ми тужимо за миром, ми молимось за мир, ми потребуємо миру. Але почнімо бути миротворцями від того, що самі спершу примиремося з Господом Богом. Наповнимо наші серця Божою любов’ю та правдою. Наповнім наші оселі молитвою, справжнім християнським духом, а не лише видимими зовнішніми знаками чи обрядами. Вони є важливі, але вони мусять виражати стан нашого серця, інакше ті знаки будуть мертвими, інакше не осягнемо спасіння.
Я всім бажаю сьогодні і в цей тиждень, що залишився до Великодніх свят, щоб ми всі гідно приготувалися до цього величного свята. Щоб ми очистили наші душі і серця. Наповнили їх Божою благодаттю. Щоб ми постійно були з’єднані в молитві з Отцем Небесним, з Ісусом у Святому Дусі. Щоб ми радо і дуже часто бігли до цього дому Божого, який є домом нашого Отця Небесного і нашим домом. Щоб тут черпали Божу благодать і Божу силу на переміну нашого життя і таким чином станемо носіями миру і миротворцями для наших ближніх, для нашої родини, для нашого народу і для цілого світу. Амінь!
