Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Небо — наше покликання і наша вічна Батьківщина
13 серпня 2025
Цей духовний роздум владики Богдана — це нагадування про одну з найголовніших істин християнської віри: наше остаточне покликання — небо.
Ціль нашого існування і покликання в цьому світі — небо. Святий Павло пригадує нам цю істину в Посланні до Филип’ян, перебуваючи в кайданах заради Христа: «Наше громадянство — на небесах, звідки і Спасителя очікуємо — Господа Ісуса Христа» (Флп 3,20). Це «громадянство», ця «батьківщина» — наш справжній і вічний Дім, де на нас чекає Бог, Творець неба і землі, до Якого ми звертаємося ніжними словами: «Отче наш, що єси на небесах!». Невипадково в наших літургійних текстах поняття «небо» і «Боже житло» часто вживаються як синоніми — зокрема, у молитві, яку священник тихо промовляє перед прийманням і роздаванням святого Причастя: «Зглянься, Господи Ісусе Христе, Боже наш, зі святого житла Твого і від престолу слави Царства Твого, і прийди, щоб освятити нас — Ти, що вгорі з Отцем сидиш і тут з нами невидимо перебуваєш».
В Ісусі небо зійшло на землю, щоб через Нього людина могла знову віднайти шлях до втраченого неба. Цю істину нашої віри висловлює Символ віри: «Він задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес», а також українські колядки: «… прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь і утішив вся»; «Дар нині пребогатий із небес прийшов, яко капля каплющая на землю зійшов».
Ісус прокладає нам шлях до неба — Своїм життям серед нас тут, на землі, Своїм вознесінням від землі на небо, Своєю божественною наукою і молитвою за нас, щоб ми були там, де Він перебуває з Отцем Небесним (пор. Йо 17). Він закликає нас не зосереджуватися на земному, що проминає і не дає справжнього щастя, але «збирати скарби на небі, де ні міль, ані хробак не нищать, і де злодії не пробивають стін і не крадуть» (Мт 6,20).
У Нагірній проповіді Він вказує на «Блаженства» як непомильний шлях до неба (пор. Мт 5,1–12). А передбачаючи труднощі й перешкоди на цій дорозі, закликає не зневірюватися й не знеохочуватися, а «радіти того дня і веселитися, бо велика ваша нагорода на небесах» (пор. Лк 6,23).
Отці Церкви — як Сходу, так і Заходу — описували небо як вічне перебування з Богом: «Небо — це бути з Христом. Де Христос — там і небо» (св. Йоан Золотоустий); св. Августин наголошує, що небо — це духовний стан, а не географічне місце: «Не те місце є небом, а те, що ми з Богом — ось і є небо»; св. Григорій Ніський каже, що людина підноситься до неба не через зміну географічного місця, а через єднання з Богом у серці, зростаючи у святості та любові: «Блаженство не полягає в переході до певного місця, а в уподібненні до Бога»;подібно преподобний Макарій Єгипетський вказує на серце людини як на місце, де зароджується небо: «І якщо ти хочеш — небо може бути в тобі: у серці твоєму нехай перебуває Христос».
З цієї перспективи небо для вірного учня Христового починається вже тут, на землі. Бо щоразу, коли людина єднається з Богом, вона, можна сказати, входить у передпокій неба, відчуває передсмак небесної радості та повноти життя. Грішник, який щиро кається, може досвідчити радість, яка панує на небі з приводу його навернення (пор. Лк 15); людина, яка служить ближньому в дусі безкорисливої любові, може відчути тиху небесну радість — дар Святого Духа, духа любові (пор. Лк 1,46–47); а навіть посеред мук, страждань і переслідувань вірний учень Христа може отримати від Бога дар чистої радості — нагороди і вічного вінця слави, який Господь приготував для вірних Своїх слуг на небі (пор. Флп 4).
Молитва:
Господи, вклади в моє серце тугу за Небом. Дай мені не марнувати часу на речі минущі, а жити кожну мить як ще один крок до Тебе. Коли моє серце втомлюється — нагадай, що Ти мене чекаєш, і що моє ім’я вже записане на Небі. Амінь.
