Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#ПохвалаБогородиці 21. Природний і духовний шлях назустріч Богові
21 травня 2023
Щоденні духовні роздуми в місяці травні від владики Богдана, апостольського екзарха для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії, над текстом Акафісту на Благовіщення Пресвятої Богородиці.
«Радуйся, Мати зорі незаходимої;
Радуйся, світанку дня таїнственного;
Радуйся, бо Ти визволяєш людей від служби ідолохвальної;
Радуйся, бо Ти спинила вогнепоклонство».
Поклоніння волхвів новонародженому Цареві у Вифлеємі знаменувало не тільки радикальну зміну в їхньому особистому житті. Воно мало покласти край поганському служінню небесним світилам, так поширеному серед багатьох народів стародавнього світу. Тому і сказано в Євангеліях, що «зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було дитятко» (Мт. 2, 9). Тепер людство скеровує свою увагу і своє поклоніння не до створінь, а до живого Бога-Сотворителя, відновлюючи свою гідність улюблених Божих дітей.
Цікаво спостерігати поетапний зріст духовного досвіду мудреців зі Сходу. Спершу Господь використовує їхнє природнє налаштування, їхні професійні зацікавлення небесними світилами, щоб спонукати їх до глибших пошуків сенсу життя, виходу назустріч Тому, Хто керує всесвітом, Хто є володарем, царем. Так часто природа з її дивовижними явищами та законами викликає в людини подив, захоплення і бажання глибшого пізнання! Дехто в цьому контексті інколи говорить про те, що споглядання природи є першим автентичним релігійним досвідом людини, бо відкриває їй шлях до зустрічі з Творцем. Дехто, щоправда, зупиняється на цьому етапі і так народжується ідолопоклонство і поганство, але це вже інша історія.
Наші волхви не зупиняються на півдорозі. Вони ідуть до Єрусалиму. Там, в царських палатах, в людській мудрості і земній величі шукають відповіді на свій неспокій серця. Проте, відповідь походить не від людської мудрості, а від Божого Слова: цар Ірод кличе книжників, які звертаються до Священного Писання і у його світлі пояснюють прибульцям, які наступні кроки слід робити і де шукати новонародженого Месію. Тож після захоплення створіннями настає зустріч з Божим Словом, з Божим об’явленням.
Відтак настає особистий досвід Бога від зустрічі з Ним. Ісус, який спочиває на руках Марії своєї Матері, є ціллю людських пошуків і людської туги за Богом. У Ньому людина зустрічає Бога. Він є «незаходимою зорею», світлом, яке просвічує кожну людину, яка приходить на світ. Людина вже не мусить вдаватися до астрологів та до небесних світил у пошуках відповіді на свої запитання. Він — Сонце правди — є відповіддю Бога на всі запитання, які людина носить у своєму серці.
Після такої особистої зустрічі з Ісусом, розпочинається новий етап духовної і життєвої мандрівки мудреців: вони вертаються «іншою дорогою» до свого краю, а провідником для них вже є безпосередній досвід Бога, притаманний людям святим і праведним. Євангеліє згадує у цьому контексті про те, як Бог попереджає їх «у сні», подібно як це було у випадку св. Йосифа. Коли людина усувається на другий план, коли відвертається від «служби ідолохвальної», тоді на обрії її життя сходить «світанок таїнственного дня» і Бог стає провідником і світлом у її житті.
А на якому етапі життєвих пошуків та духовного досвіду перебуваю я? Чи може перебуваю у полоні природних явищ, гороскопів? А може шукаю відповіді на свої запитання у людській мудрості, в книжках чи інтернеті? А може вже беру до рук Святе Письмо, шукаючи у Слові Божому світла і проводу в дорозі? Чи маю досвід поклоніння живому Богові в Христі Ісусі? Наскільки дозволяю Богові провадити мене в житті і вказувати шлях, яким мені надалі йти?
Роздумаймо над цим сьогодні принагідно.
