Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#ПохвалаБогородиці 22. Спокуса як випробування і нагода до вірності
22 травня 2023
Щоденні духовні роздуми в місяці травні від владики Богдана, апостольського екзарха для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії, над текстом Акафісту на Благовіщення Пресвятої Богородиці.
«Радуйся, бо Ти вгасила вогонь спокуси;
Радуйся, бо Ти позбавила влади нелюдяного мучителя»
Є такий вислів: «Заберіть зі світу всі спокуси — і в небі не виявиться жодного Святого». Цим висловом з одного боку підкреслюється факт повсякчасної присутності спокус у нашому житті, а з іншого — зауважується, що спокуса не мусить провадити до духовної загибелі, але може спричинитися до освячення того, хто її зазнає.
В грецькій мові слово «спокуса» — «пейразмос» дослівно означає «випробування», і вже це показує, що спокусу слід розглядати як певний екзамен моральної і духовної зрілості людини, який може виявити як людську слабкість, яка, на жаль, може допровадити до гріхопадіння, так і силу духа та вірність Богові, які є великим кроком до святості. Справді, великі Святі переходили через великі спокуси/випробування. Тому й говорить апостол Яків: «Блаженний чоловік, що перетриває пробу (гр. „пейразмон“), бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять» (Як. 1, 12).
Ось як міркує про це один сучасний автор: «На дорозі духовної зрілості кожна спокуса, замість того, щоб бути каменем спотикання, може стати наступною сходинкою до нашого зростання. Це відбувається тоді, коли ми розуміємо: вона містить в собі не тільки можливість згрішити, а й нагоду вчинити правильно. Спокуса лише ставить перед нами вибір. Якщо у руках диявола це зброя, скерована на ваше знищення, то в Божих очах це можливість для вашого формування. Щоразу, коли обираєте чинити добро замість того, щоб віддаватися гріху, ви неабияк зростаєте, творячи в собі характер Ісуса» (Р. Воррен).
Читаючи в Акафісті про «вогонь спокуси», варто пригадати собі, що вогонь може як спалити, так і очистити та загартувати. Втім, спасенна очищальна дія походить не від самої спокуси, ані тим більше від джерела спокуси, яким є ворог людського роду — диявол. Добрий плід може зродитися від спокуси лише завдяки благодаті Бога, Який у своїй премудрості здатний перетворити небезпеку на шанс, а загрозу падіння — на можливість піднесення. Якщо в спокусі нас укріпляє Божа благодать і Божа сила, то ми є в стані протиставитися їй і вийти міцнішими з цього випробування. Вогонь, який горить, проте не спалює, не нищить, а навпаки — спричинює, несподівано для того, хто цей вогонь в житті людини розпалив, діаметрально протилежний ефект: спасіння, явлення Божої сили і прославу Бога.
Класичним прикладом такого парадоксального діяння вогню випробувань знаходимо в Старому Завіті, де описано подвиг трьох юнаків — Ананії, Мисаїла та Азарії. Ці вірні Богові молоді люди не піддались страхові, поставши перед спокусою віровідступства, але залишилися вірними Божому законові. І коли розлючений цар-поганин наказав вкинути їх живцем у піч, розпалену вогнем, вони і за таких обставин цілковито покладалися на Бога і на Його силу, тому не зазнали шкоди від вогню, а навіть спричинилися до навернення своїх мучителів (пор. Даниїл 3).
Ми, будучи свідомими своєї слабкості, смиренно і витривало молімося, щоб «не увійти в спокусу» (Лк. 22, 40), а коли все ж таки її зазнаємо, не впадаймо в розпуку, а ревно кличмо до Спасителя: «Рятуй нас, Господи!» (Мт. 8, 25) та до нашої Небесної Заступниці: «Пресвятая Богородице, спаси нас!», а Вона, що через народження Спасителя вирвала нас з-під влади «нелюдяного мучителя» — спокусника-диявола, захистить нас перед вогнем спокуси, щоб той вогонь нас не спалив, але очистив, укріпив і освятив.
