Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
#ПохвалаБогородиці 25. Християнин — богоносний свідок Воскреслого Христа
9 червня 2023
Щоденні духовні роздуми в місяці травні від владики Богдана, апостольського екзарха для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії, над текстом Акафісту на Благовіщення Пресвятої Богородиці.
«Здійснивши пророцтво про Тебе, богоносними проповідниками вернулися мудреці до Вавилону і, всім про Тебе, Христе, проповідуючи, поминули вони шаленого Ірода, нездатного співати: Алилуя!»
Мудреці зі Сходу вернулися з Вифлеєму у рідні сторони не просто з милими спогадами і дивовижними враженнями. Вони, зустрівши живого Воплоченого Бога, стали його місіонерами. Вони свідчили про Новонародженого Месію — Спаса світу. Вони ставали для своїх народів Йоанами Предтечами, готуючи шлях для Господа в серцях людей.
Це — характерна ознака живого християнства: місіонерський динамізм, готовність ділитися своєю вірою з іншими людьми, передавання віри словом проповіді і способом життя. Людина, яка дійсно зустріла живого Бога, відчуває внутрішню спонуку «проповідувати про Христа всім», як сказано в Акафісті. Як за плодами пізнається дерево (пор. Мт. 7, 16–20), так за «місіонерським» налаштуванням християнина пізнається якість його віри.
Маю часто враження, що багато християн не свідчать про Христа, вони є мовчазними, німими християнами, які не проповідують Христа навіть у середовищі найближчих, найрідніших. Хочу наголосити, що тут не йдеться про «розмови на кухні» на церковні теми, які часто межують з поширенням пліток, обмовами чи осудом осіб чи ситуацій.
Свідчення віри не живиться плітками чи негативізмом, але надихається Божим світлом і силою Святого Духа, який показує Божу перспективу людського життя та збуджує в душах надію, прагнення чинити добро, витривало переносити випробування і милосердною любов’ю служити іншим. Свідчення Євангелія — це завжди блага вістка, проповідь надії, джерело сили і відваги.
Мудреці розповідали про Христа «усім». Це теж дуже важливо. Бо часто християни залишаються в колі собі подібних, і говорять про Бога тільки тим, котрі вже вірять в Бога, належать до церковної спільноти і беруть участь в її житті і місії. Натомість справжній Христовий свідок має «дерзновеніє», тобто євангельську відвагу свідчити про свою віру, про Христа і Церкву рівно ж перед ворожим чи байдужим середовищем. І саме це заповідав Христос, попереджаючи своїх учнів: «Але перед усім цим на вас накладуть руки й переслідувати будуть, і волочитимуть по синагогах та по тюрмах, водитимуть перед царів і правителів з-за імени мого. І це дасть вам нагоду свідчити» (Лк. 21, 12–13). А іншим разом каже: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами» (Мр. 8, 38).
Остаточно, проповідь — це не лише і не в першу чергу слово, а це передовсім — «богоносність». Бо ми переказуємо і передаємо іншим людям не те, що говоримо, а те, ким ми є. Каже св. Августин: «Годую вас тим, чим сам живу». І це базовий принцип і правило місіонерського служіння Христових учнів: мати живий досвід Бога, мати Бога у собі, щоб могти передавати Його іншим. Проповідь священника та свідчення віри кожного християнина черпає свою силу і дієвість з глибокого духовного життя.
Просімо нашого Господа, що вознісся від нас на небо, щоб, за молитвами Пресвятої Богородиці, ми були проповідниками живого Бога, богоносними свідками Христового Євангелія у нинішньому світі!
