Слово Преосвященного владики Богдана до священників після Чину умивання ніг

Слово Преосвященного владики Богдана до священників
після Чину умивання ніг

Дорогі Співбрати у Христовому священстві, дорогі брати і сестри,

ось знову ми зібралися і служимо цю зворушливу Літургію з чином вмивання ніг. Чому вона така зворушлива для нас? Не лише тому, що бачимо єпископа в незвичній поставі, як того, хто вмиває ноги своїм священникам. Якщо для нас цей образ є незвичним, то яким же незвичним, а навіть шокуючим був він для апостолів, які бачили, що перед ними клячить сам Божий Син, Той, Хто втихомирював бурю на морі і очищав прокажених, Хто привертав зір сліпим і воскрешав померлих, Той, Кого вони називали Учитель і Господь.

І все ж християнство це не сентименти, не почуття; християнство це — Він, Господь наш Ісус Христос. Він сам сказав на Тайній Вечері: «Я — дорога, правда і життя». Якщо ми хочемо навчитися ходити правильним шляхом і не розминутися із ціллю нашого земного мандрування, мусимо іти за Ним; якщо бажаємо жити у правді, які визволяє, мусимо слухати Його, якщо бажаємо жити і давати життя іншим — мусимо поводитися так, як Він поводився, будучи Джерелом життя і самим Життям.

І саме сьогоднішній жест Ісуса, який неначе підсумовує усе його навчання, показує нам дорогу правди і життя, якою є ЛЮБОВ, що служить. Любов це той найбільший і єдиний урок, який нам залишив наш Божественний Учитель, і який ми мусимо присвоювати собі кожного року. Любов це буде той критерій, за яким нас будуть судити на Страшному Господньому суді.

Втім, ми з року на рік усвідомлюємо собі, як мало ми ще вивчили з цієї лекції, з цього уроку Божої любови! Не раз можемо мати враження, що ми надалі першокласники у цій школі Божої любови і Божого життя.

Учень, щоб засвоїти собі урок і жити тим, що вивчив, мусить пригадувати собі все, що казав і що робив учитель. Наш Учитель — Господь Ісус. А ми усі — Його учні, що більше — Його брати і друзі. Він на нас перших показав свою любов, щоб ми робили так, як і Він робив і робить безнастанно з нами.

У чому проявилася Його любов до нас, до мене?

• «Він полюбив мене і видав себе за мене» — каже св. Павло, який глибоко збагнув тайну цієї Божої любови, яка йому об’явилася у Христі Розп’ятому і Воскреслому; у вирішальний момент своєї і нашої історії, Ісус не захитався у своїй любові до мене, не відступив, не зрадив, не схибив. Хоча спокус було багато: сам Петро хотів відтягнути Його із цього шляху; відтак Пилат намовляв Його уникнути страждань, прийняти світовий і світський спосіб мислення, де доля людини перебуває в руках можновладців, які готові вмити свої руки і уникнути відповідальності за злочин; потім задурманений натовп криком намагався заглушити голос правди і любови в Його Божественному Серці; насамкінець диявол устами фарисеїв провокував його до застосування сили задля власного порятунку: «Зійди з Хреста! Інших спасав, — себе спасти не може!» і атакував Його у саме серце взаємин із Отцем Небесним в Дусі Любови: «Він покладавсь на Бога, — нехай же Бог Його врятує, якщо Він його любить, сам же казав: Я — Син Божий!». Він усе витримав, усе перетерпів, і усе це — задля мене, грішного і засудженого на вічну кару. Я є тим Варравою, якого випустили, бо Ісус прийняв рішення померти замість мене, бо «полюбив мене і видав себе за мене»! Чи той Варрава усвідомив собі коли-небудь, що він став першим викупленим невинною кров’ю Христа Господа? Чи пам’ятав про Того, Котрий помер за нього і замість нього? Чи я пам’ятаю і часто роздумую над цим незбагненним таїнством Божої вірної любови до мене грішного?

• Він огортає мене щоденно своїм милосердним поглядом, як Петра, який Його відрікся і ганебно зрадив, проте не був відкинений; Ісус питається Петра лиш про одне: Чи любиш мене? Чи любиш мене більше, ніж оці? Христовий учень і приятель, священник має бути зразком любови, великої любови і передовсім любови; Але він перш за все повинен дати себе огортати щоденно світлом і теплом Божої любови, щоб бути здатним любити по-Божому, по-християнськи інших: безкорисливо, жертовно, в дусі Христового смирення; «Ми любимо, бо Він перший нас полюбив». Хто не повірив у цю безумовну і безкорисливу любов Бога до себе, не буде добрим Христовим свідком і слугою, навпаки, зачне надуживати свого становища, вивищуватися понад паству, замість провадити її дорогами правди, любови і життя, буде зводити їх на манівці сумнівних теорій та ідеологій; замість шукати їх, шукатиме «їхнього», або кажучи простою народною мовою «замість пасти вівці, буде їх стригти». Свідомі своїх невірностей і слабкостей, не попадаймо у розпуку, як нещасний Юда, але вертаймося знов і знов в Його милосердні люблячі обійми, даймо Йому нагоду очистити нас, зцілити нас і укріпити Своєю благодаттю, щоб ми, примирені із Богом, могли бути, на зразок апостолів знаком і знаряддям Божої милосердної любови для інших, щоб умивали їхні брудні ноги і брудні душі, привертаючи їм первісну красу улюблених дітей Божих;

• Він супроводжує мене на всіх дорогах мого життя, подібно як двох учнів, що прямували в Емаус, тому я не мушу ніколи почуватися самотнім, ані піддаватися страхові і резигнації, а радше дозволяти знов і знов розігрівати і просвічувати своє серце Його словом, щоденно пізнавати Його присутність в Євхаристії, щоб відтак, сповнившись Його Святим Духом, з готовність щоденно повертатися до моїх обов’язків, до мого покликання — бути свідком і проповідником Його — Воскреслого Спасителя, нашого Господа і Вчителя, нашу Дорогу, нашу Істину, наше Життя, мою Дорогу, мою Правду і моє Життя. «Для мене бо життя — Христос» — можемо повторити за апостолом народів. А відтак зможемо інших супроводжувати у дусі Христової любови, вислуховуючи їхні болі і страхи, просвічуючи їхні душі словом проповіді, словом надії, яку самі черпаємо із близькості до Біблії, скріпляти їх у Святих Таїнствах, підносячи їх на дусі, розпалюючи і зігріваючи їхні серця і душі теплом Божої благодаті і любові.

Дорогі брати і сестри, сьогодні, коли ми так чисельно зібрані у цьому храмі, дякуймо Богові за Його любов до кожного із нас. Дякуймо за дар священства і Євхаристії, які Господь встановив, щоб бути завжди з нами на дорогах нашого життя. Дякуймо за наших священників, які для нас є знаком і знаряддям Божої присутності, Божої благодаті і Божої любови.

Дякую Вам, дорогі Отці, дияконе Іване, а у Вашій особі всім священнослужителям Апостольського Екзархату за Вашу вірність покликанню і за Ваше ревне та повне посвяти служіння Церкві і рідному народові. Нехай Господь благословить Вас, Ваших рідних, які розділяють Ваше покликання і допомагають та підтримують Вас у Вашому служінні. Нехай це служіння приносить Богові славу, Церкві зріст, людям — спасіння, а Вам — освячення, радість і благословення Боже! Амінь.

Дорогий отче Прелате Лотаре Вальдмюллєр, щиро дякую Вам за Вашу присутність — не лише сьогодні чи при інших урочистостях, які ми відзначаємо тут у катедральному храмі, дякую Вам за люблячу і солідарну присутність в нашому житті, в житті нашої Церкви і нашого Екзархату впродовж багатьох десятиліть. Ви нераз пригадуєте, як Ви зустрічалися з нашими попередніми Екзархами. На Ваших очах творилася історія нашої Церкви на рідних землях і тут, в Німеччині. Але не тільки на Ваших очах, — Ви не залишалися тільки свідком чи спостерігачем. Ви були і надалі залишаєтеся активним будівничим нашого церковного життя, навіть тепер, коли Ви перебуваєте на пенсійному відпочинку. Сердечно дякую Вам за Ваше служіння, за Вашу підтримку, за Вашу братерську, священничу і пастирську любов! Нехай Господь благословить і кріпить Вас та супроводжує Вас Своєю любов’ю всюди і завжди!

Hochwürdigster und lieber Herr Prälat Lothar Waldmüller,

ich danke Ihnen von Herzen für Ihre Anwesenheit — nicht nur heute oder bei anderen Anlässen, die wir hier in unserer Kathedrale feiern, sondern auch für Ihre liebevolle und solidarische Präsenz in unserem Leben, im Leben unserer Kirche und unseres Exarchats seit vielen Jahrzehnten.

Sie erinnern sich oft daran, wie Sie mit unseren früheren Exarchen zusammengekommen sind. Vor Ihren Augen wurde die Geschichte unserer Kirche in unseren Heimatländern und hier in Deutschland mitgeschrieben. Doch nicht nur vor Ihren Augen — Sie sind nicht bloß Zeuge oder Beobachter geblieben. Sie waren und sind ein aktiver Mitgestalter unseres kirchlichen Lebens, auch jetzt, im Ruhestand.

Ich danke Ihnen von ganzem Herzen für Ihren Dienst, Ihre Unterstützung sowie für Ihre brüderliche, priesterliche und pastorale Liebe!

Möge der Herr Sie segnen, stärken und Sie mit Seiner Liebe immer und überall begleiten!

Дивіться також

18 квітня Великоднє послання ієрархії УГКЦ у Західній Європі 18 квітня Хресна хода народів у Мюнхені 18 квітня Паломники надії у Стокгольмі