Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Слово Преосвященного владики Богдана на Літургії за мир
17 березня 2025
17 березня 2025 року в катедральному соборі Святого Ульріха м. Ауґсбурґ відбулася урочиста Літургія за мир, яку очолив місцевий єпископ Бертрам Маєр у співслужінні з Преосвященним владикою Богданом, апостольським екзархом для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії.
Слово Преосвященного владики Богдана
апостольського екзарха для українців візантійського обряду
в Німеччині та Скандинавії
на Літургії за мир
Дорогий Владико Бертраме,
дорогі співбрати у священничому служінні, преподобні богопосвячені особи, достойні представники місцевої влади, дорогі у Христі сестри і брати,
рівно три роки тому, в попільцеву середу 2022 року, ми були зібрані разом тут в Ауґсбурзі на молитві, єднаючись духом зі стражденним українським народом та приносячи перед престіл Всевишнього сльози — сльози українських дітей і молоді, сльози жінок і чоловіків, сльози осіб похилого віку, додаючи до них і наші власні сльози як вияв щирого болю, співчуття і близькості з усіма, хто став жертвою цієї геноцидної російської війни проти українського народу. Я ніколи не забуду цієї молитви.
Тоді ми ще не знали, як буде виглядати подальший розвиток цієї драми, яка розгорталася на очах у всього світу. Окупанти сподівалися, що Україна за три дні впаде, що світ заніміє перед лицем нечуваної жорстокості і брутальності, яку вони принесли на нашу землю. Буча, Маріуполь, Ірпінь, Марїнка, Бородянка стали символами цієї сліпої ненависті і агресії, яка сколихнула увесь вільний світ.
Втім, ворог у своїх агресивних планах дуже прорахувався. Він не врахував сили молитви, сили духа українського народу, сили єдності і солідарності із нами мільйонів людей доброї волі по усьому світі.
Сьогодні ми стоїмо перед обличчям Бога і повторюємо спільно з Отцем і Главою Української Греко-Католицької Церкви: «Україна стоїть. Україна бореться. Україна молиться». І в цьому стоянні, у цій боротьбі і в цій молитві ми не самотні. Сьогодні я схиляю голову перед усіма вами, дорогі брати і сестри, і в імені усього нашого народу прагну висловити вам усім і у вашій особі дієцезії Ауґсбурґ, усій Католицькій Церкві у Німеччині та всьому німецькому народові наше сердечне «Спасибі!» за вашу близькість, солідарність і підтримку!
Дорогий владико і співбрате Бертраме, Вам я прагну висловити окрему подяку за Вашу братерську підтримку, за розуміння, за дружбу і близькість до нашої Церкви і до мене особисто усі ці роки мого дотеперішнього служіння у Німеччині. У Вашій особі я знайшов старшого брата, доброго друга, мудрого порадника і щиру повну Божого духа людину. Ви вже двічі побували за час повномасштабної війни в Україні на чолі офіційної делегації німецького Єпископату.
Я знаю, що Ви особливо глибоко пережили зустрічі з родинами загиблих та спільну з ними молитву на могилах їхніх рідних, що стали жертвою російської агресії на військовому цвинтарі у Броварах поблизу Києва. Ваші враження від цих зустрічей Ви передали такими зворушливими словами: «Dies war der tiefste, wichtigste und ergreifendste Moment der Reise. Jeder abstrakte Blick auf den Krieg verblasst im Angesicht der weinenden Ehefrauen und Eltern, die das Wichtigste in ihrem Leben verloren haben. Und zugleich ist mir einmal mehr deutlich geworden, wie sehr Kirche gerade in diesen Situationen gebraucht wird und gefordert ist.»
Так, війна не є абстрактною, не є абстрактними ані випробування, яких зазнають наші захисники і захисниці на фронті, ані страждання поранених, ані безпомічність депортованих до Росії десятків тисяч українських дітей, ані гірка жалоба тих, хто втратив назавжди своїх найближчих і найдорожчих.
Але також не є абстрактною любов, якою ми усі огортаємо наших страждаючих, але незламних і повних гідності братів і сестер в Україні!
І так само не є абстрактною наша віра у те, що зло не буде, не може тріумфувати, що в Україні, і тим самим в Європі, буде відновлено справедливий і тривалий мир, базований не на політичних калькуляціях, чи на ігноруванню десятків тисяч злочинів проти людяності, які здійснили російські окупаційні війська проти мирного населення і проти полонених українців, чи на потуранню агресорові в його кровожерних планах, — але мир, який буде гідним геройства українського народу, мир, достойний людства ХХІ століття, мир, який бажає дати нам сам Христос Воскреслий.
У цей великопосний час ми знову скеровуємо до Нього, нашого Спасителя і Князя миру, наші серця і наші молитви із твердою вірою, що після Страсної П’ятниці ми дочекаємося для нашого народу радісного світанку Воскресіння, коли ми занесемо до неба подячні молитви словами пасхальної Літургії нашої візантійсько-української традиції: «Воскресіння день, просвітімся люди! Пасха Господня, Пасха — від смерти бо до життя Христос Бог нас перевів, — пісню перемоги співаємо!» Амінь!
м. Ауґсбурґ, 17 березня 2025
Das Wort Seiner Exzellenz, Bischof Bohdan
Apostolischer Exarch für die Ukrainer
in Deutschland und Skandinavien
bei der Liturgie für den Frieden
Lieber Bischof Bertram,
liebe Mitbrüder im priesterlichen Dienst, liebe gottgeweihten Personen, verehrte Vertreter der lokalen Behörden, liebe Schwestern und Brüder in Christus,
vor genau drei Jahren, am Aschermittwoch 2022, waren wir hier in Augsburg zum Gebet versammelt, im Geiste mit dem leidenden ukrainischen Volk vereint und brachten Tränen vor den Thron des Allmächtigen — Tränen der ukrainischen Kinder und Jugendlichen, Tränen der Frauen und Männer, Tränen der älteren Menschen, denen wir unsere eigenen Tränen hinzufügten als Ausdruck des aufrichtigen Schmerzes, des Mitgefühls und der Verbundenheit mit all denen, die diesem völkermörderischen russischen Krieg gegen das ukrainische Volk zum Opfer gefallen sind. Ich werde dieses Gebet nie vergessen.
Damals wussten wir noch nicht, wie die weitere Entwicklung dieses Dramas, das sich vor den Augen der ganzen Welt abspielte, aussehen würde. Die Invasoren hofften, dass die Ukraine in drei Tagen fallen würde, dass die Welt angesichts der beispiellosen Grausamkeit und Brutalität, die sie in unser Land brachten, erstarren würde. Bucha, Mariupol, Irpin, Maryinka und Borodjanka wurden zu Symbolen dieses blinden Hasses und dieser Aggression, die die gesamte freie Welt erschütterten.
Doch der Feind hat sich bei seinen aggressiven Plänen verrechnet. Er hat die Kraft des Gebets, die Stärke des Geistes des ukrainischen Volkes, die Kraft der Einheit und der Solidarität mit uns von Millionen Menschen guten Willens in der ganzen Welt nicht in Betracht gezogen.
Heute stehen wir vor dem Antlitz Gottes und wiederholen gemeinsam mit dem Vater und dem Oberhaupt der ukrainischen griechisch-katholischen Kirche: «Die Ukraine steht. Die Ukraine kämpft. Die Ukraine betet». Und in diesem Stehen, in diesem Kämpfen und in diesem Beten sind wir nicht allein. Ich verneige mich heute vor Ihnen allen, liebe Schwestern und Brüder, und möchte Ihnen allen und in Ihrer Person dem Bistum Augsburg, der gesamten katholischen Kirche in Deutschland und dem gesamten deutschen Volk ein aufrichtiges «Vergelt’s Gott!» für Ihre Verbundenheit, Solidarität und Unterstützung sagen!
Lieber Bischof und Mitbruder Bertram, ich möchte Ihnen meinen besonderen Dank aussprechen für Ihre brüderliche Unterstützung, für Ihr Verständnis, für Ihre Freundschaft und Nähe zu unserer Kirche und zu mir persönlich in allen diesen Jahren meines bisherigen Dienstes in Deutschland. In Ihrer Person habe ich einen guten Freund, einen weisen Ratgeber und einen aufrichtigen Mensch voll von Gottes Geist gefunden. Sie haben die Ukraine bereits zweimal während des umfassenden Krieges als Leiter der offiziellen Delegation der deutschen Bischöfe besucht.
Ich weiß, dass Sie die Begegnungen mit den Familien der Opfer und das gemeinsame Gebet mit ihnen auf dem Militärfriedhof in Brovary bei Kiew an den Gräbern ihrer Angehörigen, die der russischen Aggression zum Opfer gefallen sind, besonders intensiv erlebt haben. Sie haben Ihre Eindrücke von diesen Begegnungen in so bewegenden Worten zum Ausdruck gebracht: «Dies war der tiefste, wichtigste und ergreifendste Moment der Reise. Jeder abstrakte Blick auf den Krieg verblasst im Angesicht der weinenden Ehefrauen und Eltern, die das Wichtigste in ihrem Leben verloren haben. Und zugleich ist mir einmal mehr deutlich geworden, wie sehr Kirche gerade in diesen Situationen gebraucht wird und gefordert ist.»
Ja, der Krieg ist nicht abstrakt, ebenso wenig wie die Prüfungen, denen unsere Verteidiger an der Front ausgesetzt sind, noch das Leiden der Verwundeten, noch die Hilflosigkeit Zehntausender ukrainischer Kinder, die nach Russland deportiert wurden, noch die bittere Trauer derer, die ihre Angehörigen und Liebsten für immer verloren haben.
Aber auch die Liebe, mit der wir alle unsere leidenden, aber unbeugsamen und voller Würde Brüder und Schwestern in der Ukraine umarmen, ist nicht abstrakt!
Und ebenso nicht abstrakt ist unser Glaube daran, dass das Böse nicht siegen wird und nicht siegen darf, dass ein gerechter und dauerhafter Frieden in der Ukraine und damit in Europa wiederhergestellt wird, der nicht auf politischem Kalkül beruht, oder auf dem Ignorieren der Zehntausenden von Verbrechen gegen die Menschlichkeit, die von den russischen Besatzungstruppen an der Zivilbevölkerung und an gefangenen Ukrainern begangen wurden, sondern der Frieden, der des Heldentums des ukrainischen Volkes würdig ist, der Frieden, der der Menschheit des 21. Jahrhunderts würdig ist, der Frieden, den der auferstandene Christus selbst uns schenken will.
In dieser Fastenzeit richten wir unsere Herzen und Gebete erneut auf Ihn, unseren Erlöser und Fürsten des Friedens, in der festen Überzeugung, dass wir nach dem Karfreitag den freudigen Morgen der Auferstehung für unser Volk erleben werden, an dem wir mit den Worten der Osterliturgie unserer byzantinisch-ukrainischen Tradition ein Dankgebet zum Himmel erheben werden: «Auferstehungstag, lass uns erleuchtet sein! Es ist das Pascha des Herrn, das Pascha — vom Tod zum Leben hat uns Christus Gott hingeführt — lasst uns das Siegeslied gemeinsam singen!» Amen!
Augsburg, 17. März 2025
