Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
Увечері нашого життя ми будемо суджені з любови
11 серпня 2025
Цей роздум владики Богдана можна підсумувати як глибоке нагадування, що Божий суд — це не лише про правосуддя, а насамперед про любов. Апостольський екзарх підводить читача до дуже простої, але вимогливої істини: ми будемо суджені не за кількість молитов чи обрядів, а за те, як ми любили — у ділах, у словах і в серці.
Перед обличчям неминучого Божого суду кожна віруюча людина прагне — і, на наше щастя, може — розраховувати на безмежне Боже милосердя, яке звільняє нас від тягаря гріха та всіх наслідків, що постають у нашому житті через нашу невірність Богові та Його любові, і відкриває нам доступ до вічного спасіння.
Проте, попри безмежність Божого милосердя, воно не є безумовним. Передумовою для отримання плодів цього милосердя є щире покаяння. Тому Христос на початку Своєї публічної проповіді закликав: «Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство» (Мт. 3, 2). У відповідь на цей заклик нашого Спасителя ми, напередодні й під час Великого Посту, молимося: «Відчини мені двері покаяння, Життєдавче!».
Втім, існує ще одна важлива умова, яка може або сприяти, або перешкоджати нашому примиренню з Богом: ідеться про зцілення стосунків із ближніми через вияви співчутливої й милосердної любові до них.
На тілесному рівні ця любов виявляється у ділах милосердя, про які згадує Євангеліє від Матея: нагодувати голодного, напоїти спраглого, одягнути нагого, прийняти подорожнього, відвідати хворого та ув’язненого тощо. Саме від того, чи ми виявляли іншим людям конкретне співчуття й реальну допомогу, залежатиме наша вічна доля (пор. Мт. 25, 31–46).
Тож, всупереч поверховому поглядові, не лише убогі й знедолені потребують нас — ми також потребуємо їх! Більше того: якщо вони потребують нас, аби вижити в цьому світі, то ми потребуємо їх, аби спастися на життя вічне. Варто пам’ятати про це, особливо коли чуємо благання про допомогу й водночас відчуваємо спокусу пройти байдужо повз цей крик нужденного.
Інший, не менш важливий вияв милосердної любові до ближніх — це прощення. Одне з діл милосердя щодо душі закликає: «Образу зі серця прощати». У Господній молитві ми звертаємося до Отця Небесного: «Прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». У цих словах не йдеться про якийсь духовний примус, ніби ми стаємо заручниками власного рішення, яким або «зв’язуємо», або «розв’язуємо» руки Богові, дозволяючи Йому простити й нам.
Насправді все набагато простіше: якщо в нашому серці панують озлобленість, гнів, бажання помсти й відплати — це ознака того, що ми перебуваємо під впливом злого духа, а не Святого Духа. У такому серці панує темрява гріха й озлобленості. А отже, з такою внутрішньою настановою ми просто не здатні прийняти Боже прощення й Боже милосердя. Прощення нашим кривдникам очищує й звільняє нас внутрішньо, роблячи здатними прийняти дар Божого прощення і спасіння.
Молитва:
Господи, повний співчуття й милосердя! Ти прагнеш явити мені безмір Своєї любові. Даруй мені серце чисте, співчутливе, милосердне! Навчи мене любити й прощати, і дай мені для цього силу. Амінь.
