Апостольський екзархат для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
«Вічні Істини» — духовні роздуми від владики Богдана
2 серпня 2025
Апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії владика Богдан розпочав нову серію духовних роздумів під назвою «Вічні Істини», в яких архиєрей порушує глибокі теми віри, моральності та християнського покликання, запрошуючи вірян до спільного роздуму над фундаментальними засадами духовного життя. Пропонуємо Вашій увазі перший роздум із цієї серії.
Початок Успенського посту дає нам гарну нагоду застановитися у світлі блаженного Успіння Пресвятої Богородиці над завершенням нашого земного шляху. Йдеться не про кінець нас як створінь, бо ми сотворені для вічності, а про завершення земного етапу нашого буття. Саме тому в наших літургійних книгах Успіння Пресвятої Богородиці оспівується як перехід «від життя до Життя».
Попри неминучість смерті, перехід «від життя до Життя» не відбудеться автоматично. Чи справді ми увійдемо у Життя, тобто з’єднаємося навіки з Богом, Який є Джерелом життя і самим Життям, залежить від того, як ми провели час свого мандрування на цьому світі. Справді, пам’ять про смерть — а точніше, про вічність — має безпосередній вплив на якість нашого життя.
Моя бабуся Катерина любила пригадувати слова одного мудрого односельця, який свого часу казав їй: «Катерино, якби люди знали, що таке вічність, то жили б як брати». Цю мудрість пам’яті про вічність посідали всі святі, які тому й жили в дусі покаяння і добрих діл, у дусі вірності Божому законові — нерідко навіть ціною мученицької смерті, бо пам’ятали про Бога і про вічність.
Святий Альфонс Марія Ліґуорі, засновник Згромадження Редемптористів, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо, писав в одному зі своїх аскетичних творів: «Потрібно часто роздумувати над вічними істинами не лише для того, щоб дотримуватися наших Правил, наших обітниць, не лише для того, щоб стати святими, але й для того, щоб жити як християни».
З іншого боку, ворог нашого спасіння прагне за будь-яку ціну стерти в нашій свідомості пам’ять про вічність і про неминучість відповідальності за власні вчинки перед Богом. Він намагається притупити людську совість — чи то через зосередження виключно на земних розвагах, приємностях і насолодах, чи то через відверту оману, запевняючи грішників, що їм нічого не буде за їхній бунт і непослух проти Бога (іноді, як-от т. зв. «патріарх» країни-агресора, навіть по-святотатськи обіцяє рай злочинцям і терористам).
Тому нехай для нас стануть провідником слова старозавітного мудреця, який закликає: «У всіх ділах твоїх пам’ятай про твою кончину — повіки не згрішиш» (Сирах 7, 36).
Молитва
Господи, що прийшов у цей світ, щоб дати нам повноту життя, даруй мені пам’ять про вічність, щоб у світлі Твого слова моя земна дорога провадила мене — через вірність Твоїй святій волі — «від життя до Життя!». Амінь.
